Коштовний камiнь (на украинском языке)

- I ногами б не поворушив! - засмiявся Андрiй. - Мене озера цiкавлять остiльки, оскiльки становлять iнтерес з погляду геологiї. А те озерце, про яке я згадав, просто западина - щось на зразок вирви, в якiй збираються пiдземнi води. А все-таки подивитись варто!

- А сталактити там є? - запитала Теменужка. - Ви, очевидно, йдете за сталактитами, признайтесь?

- Коли я був у вашому вiцi, то й мене хвилювали сталактити! всмiхнувся до неї Андрiй. - А зараз мене хвилює iнший мiнерал, в мiльйон разiв цiннiший за цю висульку.

- Золото! - вигукнув я. - Ви знайшли золото?

- Я нiчого не знайшов, - сказав Андрiй. - Але якщо знайду, то це буде цiннiше золота.

Дивна людина! Плекає думку про мiнерал, дорожчий вiд золота, а говорить так, нiби йдеться про звичайнiсiнький вапняк. На його мiсцi я б сяяв вiд радостi, задихався б, запевняю вас!

Андрiй тимчасом витяг з рюкзака електричний лiхтарик, натиснув кнопку, щоб перевiрити, чи вiн справний, потiм обережно почепив його на крючок, пришитий на куртцi пiд лiвою кишенею.

- Як бачите, мiй факел бiльш сучасний, нiж вашi, - пiдморгнув вiн нам. - Не димить i не обпiкає рук. А найбiльша його перевага в тому, що його носять на грудях. Раджу вам, якщо колись станете геологами, придбати такi лiхтарики. Вони дуже стануть вам у пригодi. Одна запасна лампочка та три батарейки - i ви забезпеченi свiтлом на двадцять годин. I чисто, i практично, правда? - Вiн закинув рюкзак на спину. - Ну, що, - спитав вiн, будемо розходитись?

Ми мовчали. Теменужка вийшла наперед; їй, видно, хотiлося сказати щось важливе. Та не знаходила слiв, - їй забракло смiливостi. Переминаючись з ноги на ногу, вона ковтала слину i з тугою дивилась на нас, нiби шукаючи спiвчуття. Щиро кажучи, в ту мить менi дуже хотiлось бути на мiсцi Андрiя, мабуть, тому, що вiн носив на грудях електричний лiхтар...

Андрiй, пiднявши молоток, на який спирався, збирався вже махнути нам на прощання рукою, як несподiвано заговорив Радан:

- Ви, - сказав вiн, - не повиннi йти в цей рудник. Нi в якому разi, повторив вiн, - ви не повиннi йти всередину... Якщо вам дороге ваше життя. Якщо ви не збираєтесь передчасно опинитись на тому свiтi.

Тодi я нiчогiсiнько не знав про тi пригоди з берилом, якi вам уже розповiв. Тому я чекав, що Андрiй посмiється з Раданових слiв, що вiн просто поплескає його по плечу i скаже: "Дивись за собою, хлопче", або щось подiбне. Цього я чекав. А вiн вiдступив крок назад, лице його витяглось, брови зсунулись i нависли над очима.

- Ну, - сказав вiн i, помовчавши, закiнчив: - кажи, Iдо ти маєш на увазi.

Повiрте менi, цей чоловiк, такий милий хвилину тому, вiдразу змiнився, став схожий на яструба, що приготувався до смертного двобою, або ж, точнiше, - на людину, що твердо вирiшила вбити когось, аби за всяку цiну, всупереч всьому, досягти якоїсь таємничої мети.

- Там бiкфордiв шнур, на поворотi! - вигукнула Теменужка. I невiдомо чому, пiдбiгла й стала попереду Радана.

- Бiкфордiв шнур, - сказала вона. - Справжнiй. Радан працював з такими шнурами. Маленький кiнчик висить. Ми всi троє його бачили.

Я стояв трохи збоку вiд Андрiя, i, не знаю чому, мiй погляд прямо прикипiв до його руки, що стискала держак геологiчного молотка. I я помiтив, як пальцi розтулились i залiзо стукнуло об землю. Треба сказати, що цей звук чимсь менi дуже сподобався. Iнколи i грубi звуки приємнi для слуху.

- Не дивуйтесь! - сказав Радан. - Поворот галереї замiнований. Чому i для чого, - доведеться встановлювати. Але йти всередину безглуздо. Треба зачекати.

- Навпаки, треба поспiшати! - iз злiстю всмiхнувся Андрiй. - Дуже поспiшати! Iнакше буде пiзно.

- Не буде пiзно, - уперся Радан. - Ми заявимо в мiлiцiю. Прийде охорона i вартуватиме вхiд.

- Вiд кого вартуватимуть вхiд? - знову здригнувся Андрiй. - Вiд кого?

Ми дивились на нього здивовано i збентежено, не знаючи, що вiдповiсти. Тодi ж ми нiчого не знали про "невидимого", i поведiнка незнайомця здавалась нам дивною.

- От що, - спокiйнiше заговорив Андрiй, затягуючи ремiнцi рюкзака. Рудник - це не крамниця, бiля якої можна поставити варту i бути певному, що нiхто не влiзе. Цi старi копальнi схожi на будинки з багатьма вiкнами i дверима, тiльки з тiєю рiзницею, що в домi ми знаємо всi дверi й вiкна, а в руднику вони невiдомi, i їх не можна бачити. Ми з вами бачимо тiльки однi дверi, ось, - i вiн вказав на яму. - Але чим ви доведете, що це єдинi дверi й iнших нема? А що, коли є другий вхiд? Охоронцi вартуватимуть тут, а злодiй проникне в iншому мiсцi i зруйнує не одну, а десять шахт. Зараз злодiй спокiйний, бо певен, що своє завдання виконав. Але якщо ви зчините галас, то вiн зрозумiє, що нiчого не зробив, i повернеться сюди. Тому я вам раджу мовчати й терпiти. Замiсть того, щоб iти в село Цвят i кликати мiлiцiю, краще ходiмо зi мною. Побачите i озеро, i сталактити, i багато iнших казкових речей. Згоднi?

Ми дивились на нього занiмiлi, захопленi силою його логiки, враженi блиском його вiдкритих чистих очей.

Першим опам'ятався Радан.