Коштовний камiнь (на украинском языке)

Спиридонов хотiв йому вiдповiсти рiзко, але передумав i промовчав. Дiйсно, молодий геолог не подав нiяких проб, нiяких кристалiв, вiн просто твердив, що натрапив на нiбито надiйнi слiди, якi говорять про можливiсть iснування берила в районi, де бригада провадитиме дослiди. Вiн тiльки голослiвне обстоював свою гiпотезу - i нiчого бiльше.

Але в цiй гiпотезi було щось величне, щось надзвичайно важливе для науки, для оборони країни, для народу. Така гiпотеза може з'явитись тiльки у людини, з палкою уявою i смiливим серцем. Якщо смiлива уява поєднується з тверезим науковим мисленням, чому не допомогти? Вилю Власев - досвiдчений хiмiк з неабиякими здiбностями, але скептик за вдачею, i йому здається фантастичним усе, що не доведено наочно, не пiдтверджено лабораторним аналiзом. Але ж до чого призведе дослiджувана справа, якщо завжди, в усiх випадках, потрiбнi "очевиднi" матерiальнi докази? З iсторiї великих вiдкриттiв нам вiдомо багато прикладiв, коли тiльки догадка, невиразнi припущення вiдiграють вирiшальну роль для дальшого успiху.

Справа в тому, чи справдi молодий геолог Андрiй Андрєєв - серйозний учений, а не честолюбець, що живе манiєю величi. Але якби вiн був таким, то, безперечно, розплескав би скрiзь про свою гiпотезу, i вся Софiя вже б говорила про берилiй, про те, якi реактивнi лiтаки i стратосфернi лiтальнi апарати робитимуть з цього металу. Однак це було не так... Молодий геолог не був базiкою. В однiй невеличкiй доповiднiй записцi на двадцять рядкiв вiн скромно повiдомляв про своє припущення, перелiчував деякi з мотивiв i просив допомоги.

I зараз, обдумуючи, що сказати Вилю Власеву, як розворушити його суху, емпiричну душу, iнженер Спиридонов пригадав., свою першу зустрiч з хлопцем. Цiй зустрiчi передувала коротка, але бурхлива сцена за дверима його кабiнету. Вiн наказав посильному нiкого не впускати до нього, бо мав якусь термiнову роботу, а впертий вiдвiдувач намагався зайти. Потiм почувся шум, i в кабiнет, вдарившись головою об одвiрок, влетiв молодий чоловiк мало не двометрового зросту. Вiн був у спортивнiй сорочцi, з засуканими рукавами, що вiдкривали мускулистi волосатi руки.

На його смуглявому вилицюватому обличчi з коротким носом блищали, немов електричнi вогники, яснi сiрi очi.

Iнженер Спиридонов нахмурився - вiн любив смiливих людей, але нахаб не терпiв. А цей вскочив до нього без пiджака i з засуканими рукавами. Спиридонов хотiв якнайрiзкiше вичитати йому i тiльки почав вишукувати слова, як раптом упiзнав юнака, - це був геолог, i до того ж його пiдлеглий. Пiвтора року тому його перевели з шахтного вiддiлу у геологорозвiдувальний. Проте, оскiльки його роздратування не стихло, та ще й з прочинених дверей було видно скуйовджену голову обуреного посильного, вiн суворим, холодним тоном запитав:

- Що вам потрiбно, товаришу, i чому це ви заходите до мене в такому виглядi?

- Пробачте, - сказав здоровань i почервонiв так, наче його облили окропом. - Вибачте, що турбую вас. Оцей чоловiк, - вiн з дружньою посмiшкою кивнув у бiк посильного, - цей чоловiк уже втретє мене затримує, не пускає до вас. Зрозумiло, вiн не винен, це ви йому наказали, i я не серджусь на нього. Але ж наша третя бригада в середу вирушає в дорогу. Ви ж розумiєте, не можна гаяти часу. Ось, - вiн вийняв портфель i витяг звiдти якийсь папiрець. - Тут я даю деякi пояснення. Прочитайте. Якщо вам здасться цiкавим, подзвонiть менi. В кiнцi я написав свiй номер телефону.

Вiн залишив аркуш, ледве чутно промимрив "до побачення" i позадкував до дверей.

Того ж дня, по обiдi, iнженер Спиридонов дзвонив йому по телефону шiсть разiв, але весь час один i той же мелодiйний голос вiдповiдав: "Нема його, товаришу, ще не повернувся". Тiльки бiля десятої години вечора вiн почув у трубцi його сильний баритон, i невiдомо чому його душу переповнила справжня радiсть.

- Кому ви ще розповiдали про вашi припущення? - запитав вiн.

- Спробував подiлитися з колегами. Та вони поставились до моїх слiв з великим недовiр'ям. Смiялись, - мовляв, хiба один мiнерал має зелений блиск? Є, сказали, майже сто таких мiнералiв... А перед товаришем Власевим, зрозумiло, навiть не заїкався. I, признатись, сам спочатку вагався. Почав думати, що натрапив на якийсь невiдомий мiнерал зеленого кольору... Тому й мовчав. Але останнiм часом прочитав одну цiкаву книжку про гiрничу справу в наших мiсцях у стародавнi часи. I те, що я прочитав, змусило мене повiрити, що я справдi вiдкрив слiди берила.

- Принесiть менi детальний картографiчний ескiз мiсцевостi, де, за вашим припущенням, має бути цей мiнерал, - звелiв Спиридонов. - I нiкому нi слова, ясно? Не варто передчасно зчиняти галас з цього приводу.

- Менi це i на думку не спадало, - засмiявся молодий чоловiк.

Наступного ранку, пiсля розмови з молодим геологом, Спиридонов викликав до себе помiчникiв Вилю Власева: Павла Папазова i спецiалiста по кольорових металах, мiнералога Арсова.