Ковчег Всесвіту

І ось нарешті Лятошинський побачив перемогу своїх переконань, хоч вона й не належала йому особисто. Земляни зрозуміли: розквіт їхньої економіки залежить не від надмірної індустріалізації (вона має бути елементарно достатньою), а від розвитку земних джерел фотосинтезу. Саме заради цього земні міста були перенесені під землю, а поверхня планети віддана у розпорядження Сонця й Океану. Невже ж цього не можна було збагнути раніше — задовго до катастрофи?!

Професор Ян прийняв, звісно, запрошення академіка Лятошинського на дружній обід. За столом обговорювали питання, котрі найбідьше хвилювали колоністів.

— Чи не гірко вам усвідомлювати, що свобода земної людини стала такою обмеженою? — запитала Гелена у свого несподіваного земляка. — Правду кажучи, я розчарована тим, що земляни почали жити майже так само, як ми.

— Земної людини давно немає, пані Гелено, — подружньому посміхаючись, відповів професор Ян. — Є Людина Космічна. Вона всюди має дотримуватися Законів Космосу… Адже ж земна куля — такий самий космічний корабель, як і ваша Академія. Мала гора від великої різниться лише розмірами.

— Безумовно! — все ще переживаючи радість, що його відкриття виявилося правдивим, хитнув головою пан Мірек. — Планети втрачають молодість так само, як і люди. У них також виростають зуби мудрості.

Наступного дня Прокіп не знайшов Лі Чуня в обсерваторії. Гадаючи, що він, мабуть, гостює в когось із друзів, молодий академік піднявся в телескопічну башту. Й тут крізь прозорі двері побачив те, що змусило його обличчя пополотніти. Прокіп застиг, не наважуючись відчинити двері — його вразив прикріплений до металевої стіни білий квадрат з написом: «Поховайте на Лемі». Під отим заповітом Прокіп побачив постаті Лі Чуня й Кривошеєва. Лі Чунь припав грудьми до столу, поклавши голову на руки, а Криво’шеєв сидів у кріслі, задерши догори гострякувате обличчя. Обидві постаті були непорушні, наче виліплені з воску. На столі стояла велика порожня пляшка з-під вина. Горішні двері, через які Прокіп виходив у відкритий космос, були відчинені навстіж — отже, академіки були вбиті космічною холоднечею. Вони добровільно вчинили те, що колишній Президент змушував робити силою.

1990 рік, Джерсі Сіті.