Козак Мамарига

Двері й відчинилися. Увійшов він у печеру. А там так гарно всередині, мов у палаці. Стіни муровані, попід стінами лави, килимами вкриті, на стінах різна зброя розвішана — шаблі та ятагани, та все золотом та самоцвітами прикрашені. А біля печі засіки, білими скатерками понакривані.

Ходить чоловік, дивується. «Е, — думає, — це ж тут розбійники живуть!» Підійшов він до тих засік, розкрив одну — а там мідні гроші, розкрив другу — там срібні гроші, розкрив третю — там золоті гроші!

— Наберу собі в торбинку золота, — каже чоловік, — тут його такого, що й не знати буде!

От набрав він золота повну торбинку та й ходу з печери. Вийшов і каже:

— Двері, замкніться! — вони й замкнулися.

Пішов він тоді, дровець нарубав, приносить до брата.

— На, — каже, — брате, дрова та сокиру!

— Давай же твою торбинку, — каже брат, — насиплю тобі борошна трохи.

— Та вже без твого борошна обійдуся!

І пішов додому. Багатий дивується, — з чого це він загордився, що вже й від борошна відмовляється?

А бідний пішов купив хліба, сала, різних наїдків і приніс додому. Діти радіють, їдять, а жінка питає:

— Де це ти, чоловіче, стільки грошей дістав?

Він їй і розповів про все.

От невдовзі після того каже чоловік жінці:

— Купимо пару волів, та візьму я грошей і поїду у Крим. Привезу солі, риби, ще дечого куплю, то й житимем в достатку.

Ото так і зробили. Поїхав чоловік, а жінка зосталася з дітьми.

А багатий брат все дивується — де бідний гроші взяв, що воли купив та у Крим поїхав? Йому б радіти за бідного брата, а його тільки завидки беруть.

Повертається бідний брат з Криму, приганяє дванадцять пар волів: шість возів солі та шість риби. Продав сіль та рибу, накупив жінці й дітям усього, що треба, — живуть, не тужать.

От настало свято, бідний брат і каже жінці:

— Покличмо, жінко, брата мого до себе в гості, може, він не погордує тепер нами. Бо відколи я женився, не був у мене брат і за порогом, не то у гостях.

Покликали вони брата. А він хоч і заздрить і злоститься, та думає собі: «Піду до них, може, хоч дізнаюся, з чого це вони так забагатіли?»

Прийшов, посідали за стіл. Багатий і каже:

— Скажи мені, будь ласка, брате, як ти забагатів?

— Е, — каже бідний, — то мені вже так пощастило. Ото як пішов я тоді до лісу по дрова, то надибав на печеру, де живуть розбійники. Я туди зайшов, а там грошей аж три засіки: одна засіка з мідними грішми, друга з срібними, третя з золотими. То я трохи золота набрав у торбинку, бо в них його стільки, що вони з того не збідніють. А я з того золота й забагатів.

Багатий брат і питає:

— А скажи мені, братику, де ж ота печера? Та невже ж отак вільно туди ввійти можна?

Брат йому й каже:

— Чи знаєш ти, брате, таке урвище серед лісу? В тому урвищі й є двері тої печери.

— А як ти відчинив?

— А так, — каже брат. — Я сказав: «Двері, одчиніться!» — то вони відчинилися. А як сказав: «Двері, заткніться!» — і то вони й зачинились.

Ото погулявши, побалакавши, розпрощалися. Пішов багатий брат додому. Цілу ніч не спав, усе мішки збирав та* готував вози, а вдосвіта запріг дванадцять пар волів і поїхав у ліс, щоб усе разом забрати.

Приїхав він туди, де брат казав, — аж воно так і є все: урвище, і двері в ньому, і нікого ніде нема. От він позавертав воли, пішов до дверей і каже:

— Двері, одчиніться!

Двері одчинилися. Увійшов він до печери і не знає: на що дивитися та що брати? Кинувся зразу до грошей, насипав їх повні мішки: шість мішків мідних грошей, та шість мішків срібних, та шість золотих. Повиносив з печери, поклав на вози, а сам думає:

«Заберу ще й оту зброю коштовну, золотом та самоцвітами прикрашену!»

Вбіг знову до печери, став на лавку та й схопився за одну шаблю, щоб із стіни зняти. Коли це — грюк! — двері зачинилися, і він зостався в печері. Кинувся до дверей, каже:

— Двері, одчиніться! Двері, одчиніться!

А двері не одчиняються. Почав він тою

шаблею двері рубати — не бере! Хоч плач, хоч кричи — нічого не поможеться…

Минув день, настав вечір. Приїхали до печери сорок розбійників. Дивляться — стоять дванадцять пар волів, на возах мішки з грішми.

— Гей, браття, — отаман каже, — щось у нас в печері хазяйнує! Ану, двері, одчиніться!

Двері одчинилися, вони — туди. Побачили багатія-ненажеру і зарубали його.

Так і пропав багатий брат. А бідний брат з жінкою та дітками живуть собі й досі у щасті і достатку.

^для

^{МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ}

^{Украинские народные сказки}

^{КАЗАК МАМАРЬІГА}

^{(На украинском языке)}