Козак Мамарига

них царівна і пізнала Івана-царевича і Булата-молодця.

— Тікаймо з нами! — кажуть вони.

А вона їм:

— Від Кощія Безсмертного не втечеш. Наздожене він нас і повбиває.

— А де він зараз?

— Десь полетів по світу.

Булат-молодець каже їй:

— Як він прилетить, випитай у нього гарненько, де його смерть?

Царівна так і зробила. Як прилетів Кощій Безсмертний, стала вона його випитувати:

— Який ти сильний, нікого й нічого не боїшся, а чи є в тебе смерть?

Кощій і відповідає:

— Ніхто ще в світі мою смерть не знаходив і не знайде, ніхто мене не вб'є. А смерть моя на морі, на окіяні, на острові Діяні. На тім острові є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, у тому яйці моя смерть.

Ось царівна і переказала Іванові-царевичу та Булатові-молодцю, де Кощієва смерть. Сіли вони на добрих коней і поїхали ту смерть шукати.

Їхали, їхали не день, не два, заїхали у зовсім пустинний край. Не стало вже в них харчів, а їсти хочеться. Дивляться — біжить собака.

Булат-молодець і каже:

— Уб'ю я хоч оцю собаку, та й з'їмо її.

А собака відповідає людським голосом:

— Не вбивай мене, добрий чоловіче, я вам у пригоді стану.

їдуть далі, а на дереві сидить орлиця.

Булат-молодець каже:

— Уб'ю я цю орлицю, та й з'їмо її.

А орлиця відповідає:

— Не вбивай мене, добрий молодче, я вам у пригоді стану.

Поїхали вони далі. Доїхали до синього моря, до самого берега. Коли це бачать — лізе по березі рак.

Булат-молодець і каже:

— З'їмо цього рака.

А рак відповідає:

— Не їжте мене, добрі молодці, я ще вам у великій пригоді стану.

Відпустили вони й рака. Дивляться — пливуть по морю рибалки. Булат-молодець почав гукати:

— Відвезіть нас до острова Діяна!

Рибалки не відмовилися, взяли їх обох і перевезли.

Ідуть Іван-царевич і Булат-молодець по острову і бачать: стоїть серед острова великий дуб. Підступивсь до дуба Булат-молодець, ухопився та й вирвав дуб із коренем. Глянули — а внизу сундук. Дістав той сундук Булат-молодець, зірвав віко, а з сундука вискочив заєць і побіг.

Коли це де не взялась собака, та сама, що вони її не вбили. Погналася собака за зайцем, наздогнала в одну мить і принесла в зубах.

Булат-молодець схопив зайця, розірвав його надвоє, а з зайця вилетіла качка і полетіла в небо.

Коли це де не взялась орлиця, кинулася за качкою і принесла в дзьобі. Булат-молодець схопив качку, розірвав надвоє, а з качки випало яйце і покотилося просто в море!

Зажурилися Іван-царевич і Булат-молодець — як їм з моря яйце дістати? Аж тут лізе з моря рак і котить яйце перед себе. Схопив Булат-молодець те яйце, поклав у кишеню, і стали вони рибалок гукати, щоб перевезли їх назад до берега. Ті й перевезли.

Посідали вони знову на коней і поскакали до Кощієвої хати. Заходять сміливо просто до хати і кажуть Кощієві:

— То ти нахвалявся, що ніхто твоєї смерті не знайде?

Та тільки цок! — тим яйцем Кощієві по лобі, він в тую ж мить перекинувся і вмер.

Забрали вони царівну і поїхали швидше додому. їхали вони, їхали, поки застала їх ніч. Булат-молодець говорить царевичу:

— Лягайте ви спати, а я стерегтиму.

Полягали Іван-царевич і царівна на м'якій

траві під деревом і заснули. А Булат-молодець теж лежить, та тільки не спить, а все бачить і чує.

От опівночі прилітають на дерево три сови. А то були не звичайні сови, а чаклунки — Кощієві сестри. Посідали вони на дерево і почали розмовляти.

Перша сова каже:

— Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, забрали царівну-полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своїм добрим конем, а кінь вирветься і вб'є Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той по коліна кам'яним зробиться.

А друга сова каже:

— Убили Іван-царевич і Булат-молодець нашого брата, забрали царівну-полонянку, не буде ж і їм добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю коровою, що йому змалечку молоко давала. А корова та вирветься і заколе Івана-царевича рогами. Хто це чує і скаже, той по пояс кам'яним стане.

І третя сова каже:

— Убили Іван-царевич і Булат-молодець

нашого брата, ще й царівну-полонянку забрали, то не буде й їм Добра: приїде Іван-царевич додому, схоче похвалитися царівні своєю собакою, а собака сказиться і порве Івана-царевича. А хто це чує і скаже, той весь кам'яним стане.

Сказали, зареготали і полетіли геть.

Як розвиднілося, прокинулися Іван-царевич і царівна, посідали знову на коней і поїхали далі. Нічого їм Булат-молодець про цих сов не сказав.

їхали, їхали, приїхали нарешті додому. Тут їх цар з царицею зустріли, сина з нареченою привітали, а незабаром і весілля відгуляли.

От і каже якось Іван-царевич молодій дружині:

— Покажу я тобі свого коня, що на ньому я змалечку їздив, та корову свою, що мені змалечку молока давала, та ще й собаку, що з нею я змалечку гуляв.

Вийшли вони на подвір'я, і наказав Іван-царевич привести коня, корову та собаку. От ведуть конюхи коня, а він басує, вудила гризе, поводи рве. Як гукне Булат-молодець:

— Ведіть коня геть та вбийте його, бо він вирветься й Івана-царевича вб'є!

Тільки вимовив — і враз по коліна кам'яним став.

Злякалися люди, таке побачивши, і вмить зарубали коня.