Кульбабове вино

— Сніг з ангельських крил — ну, власне, це ментол, — щоб остудити пекельний вогонь, який вас пожирає. Так Написано в оцій книжці, я взяла її в бібліотеці. Сік із свіжого винограду, тільки-но з куща, — щоб мати супроти темних привидь ясні й чисті думки, це теж там сказано. А ще червоний ревінь, винний камінь, білий цукор, яєчний білок, джерельна вода, пуп’янки конюшини — в них добра сила землі… Та всього й не злічиш. Отут воно все, в оцьому списку, — добро супроти зла, біле супроти чорного. Тепер я неодмінно візьму гору!..

— Та певно, що візьмеш, — сказав чоловік. — Ось тільки чи вже дізнаєшся про це?

— Я проймуся ясними, добрими думками. І поведу з собою Тома, він буде мені за талісман.

— Бідолашний хлопчина, — зітхнув чоловік. — Він же безхитра душа, ти сама кажеш, а там, на тому вашому базарі, його на шматки роздеруть.

— Том залишиться живий-здоровий, — відказала Елміра, тоді сховала свою пузиристу суміш у коробку від вівсяних пластівців, узяла ту коробку в руки й вийшла з дому, навіть не зачепившись ні за що подолом сукні й не подерши нових дев’яностовосьмицентових панчіх. І страшенно тішилася цим усю дорогу до будинку Сполдінгів, де на неї вже чекав Том, одягнений, за її настановою, в білий костюмчик.

— Фу! — сказав Том. — Що там таке у вашій коробці?

— Сама доля, — мовила Елміра.

— Ну, коли доля, то нехай, — сказав Том, тримаючись кроків на два попереду неї.

У приміщенні спілки «Жимолость» було вже повно, жінок; вони роздивлялися на себе у дзеркальця, обсмикували спідниці й питали одна одну, чи не видніє з-під; подолу спідня сорочка.

О першій годині дня місіс Елміра Браун піднялася сходами, в супроводі хлопчика у білому. Він затискав двома пальцями ніс і гидливо кривився, мружачи одне око, так що ледве бачив, куди йде.

Місіс Браун обвела поглядом зібрання, тоді подивилася на свою коробку від вівсянки, розкрила її і зазирнула всередину, але судомно хапнула ротом повітря і миттю закрила коробку, не відпивши із склянки ані краплі. Вона пішла по залу, а слідом за нею немов парча зашурхотіла — то шепотілися за її спиною жінки.

Разом із Томом вона сіла в самому кінці залу, і вигляд у Тома став ще нещасніший, ніж перед тим. Він поглянув одним розплющеним оком на всю ту юрму жінок, а тоді заплющив і його. Тим часом Елміра дістала з коробки своє зілля й поволі випила все до дна.

О пів на другу голова спілки, місіс Гудвотер, стукнула молотком по столу, і всі жінки, за винятком хіба якихось двох десятків, замовкли.

— Шановні дами, — полинув її голос понад морем шовків і мережив, серед якого то там, то там виднілися білі чи сірі капелюшки. — Настав час чергових виборів. Та перш ніж ми почнемо, я гадаю, що місіс Елміра Браун, дружина нашого видатного графолога…

По залу перебігло хихотіння…

— Що таке «графолог»? — Елміра двічі штурхнула Тома ліктем у бік.

— Не знаю, — із злістю прошепотів Том, що сидів із заплющеними очима, і ті штурхани увігнались йому в бік просто з темряви.

Тим часом місіс Гудвотер говорила далі: — …дружина, як я вже сказала, нашого видатного дослідника почерків Семюела Брауна… (знову сміх у залі)…службовця поштового відомства Сполучених Штатів, місіс Браун хоче сказати нам кілька слів. Так, місіс Браун?

Елміра підвелася. Складаний стілець, на якому вона сиділа, впав назад і сам собою захряснувся, наче капкан на ведмедя. А вона підскочила з переляку й захиталася так, що аж затріщали підбори черевиків, мало не вломившись під нею.

— Я маю багато чого сказати, — заявила Елміра, притискаючи рукою до грудей коробку з-під вівсянки та Біблію. Другою рукою вона схопила Тома за плече і разом з ним посунула вперед, чіпляючись за чужі лікті й сердито гиркаючи: — Ви що, не бачите?.. Не штовхайтеся!.. Обережно!..

Нарешті вона зійшла на підвищення, повернулась і, зачепивши на столі склянку з водою, перекинула її. Вода розтеклася по столу. Елміра злісно зиркнула на місіс Гудвотер і дала їй змогу самій витирати воду крихітним носовичком. А тим часом з переможним виглядом вийняла з коробки порожню склянку від чарівного зілля, тицьнула її перед очі місіс Гудвотер і просичала:

— Знаєте, що тут було? Тепер воно уже в мені, добродійко. Мене оточує зачароване коло. Його не проб’є жоден ніж, жодна сокира.

Жінки в залі жваво гомоніли, і ніхто не почув її слів.

Місіс Гудвотер кивнула головою і звела руки перед себе, закликаючи присутніх до тиші. Усі замовкли.

Елміра міцно стиснула Томову руку. Том і далі не розплющував очей і тільки кривився.