Кульбабове вино

— Гей! Щось негаразд із чаклункою!

Містер Чорні почвалав до них; очі його були сонно приплющені, віддих хрипкий і уривчастий.

— І з китайським більярдом негаразд, і з кінемаскопом, і з електричними стільцем «Страть себе за пенс»… — Він грюкнув кулаком по скляному ящику. — Гей, ти тамі Ану, оживай!

Чаклунка сиділа незворушно.

— Кожен місяць дорожче коштує її лагодити, ніж я на ній заробляю. — Містер Чорні витяг із-за ящика дощечку з написом «Несправна» й почепив її просто проти чаклунчиного обличчя. — Та негаразд не тільки з нею. Негаразд і зі мною, і з вами, з цим містом, з країною, з цілим світом! Пропади воно все пропадом! — І насварився кулаком на воскову жінку. — На смітник тебе! Чуєш, на смітник!

Він почовгав геть, важко опустився на свій ящик і помацав монетки в кишені фартуха, так ніби там у нього боліло в животі.

— Та ні, не може бути… не може вона зіпсуватися, — вражено мовив Дуглас.

— Вона ж стара, — заперечив Том. — Дідусь каже, вона стояла тут ще тоді, як він був малий, та й раніше теж. То колись же має вона гигнути…

— Ну прошу тебе, — пошепки звернувся Дуглас до чаклунки, — будь ласка, напиши що-небудь, хай Том побачить! — І нишком засунув у проріз ще одну монетку. — Будь ласка…

Хлопці припали до скла, і від їхнього віддиху воно взялося туманними плямами.

І раптом у глибині ящика зашурхотіло, задзижчало.

Чаклунка повільно підвела голову й подивилася на хлопців таким поглядом, що вони аж похололи, і водночас її ліва рука несамовито засіпалась над картами, то спиняючись на мить, то знов пориваючись далі. Та ось голова її похилилась, рука завмерла, машину затрусило, права рука почала соватися туди-сюди, шкрябаючи пером по карті, спиняючись і знову шкрябаючи, а перед тим, як остаточно заклякнути, так шалено шарпнулася, що аж забряжчали скляні стінки ящика. Потім з машини вихопився такий звук, наче вона задихнулась, ковзнуло якесь коліщатко, і в підставлені Дугласові долоні вилетіла малесенька ворожильна карта.

— Вона ожила! Вона знову ворожить!

— А що там на карті, Дуг?

— Те саме, що вона написала мені в суботу. Ось слухай… І Дуглас прочитав:

— Гей-егей, круть-верть!
Тільки дурень кличе смерть!
Чи не краще танцювати,
Ніж в землі сирій лежати?
Чи не краще веселитись,
І крутитись, і вертітись,
І співати «Гей-егей»?
Хай іде все шкереберть!
Гей-егей, круть-верть!

— І оце все? — спитав Том.

— А внизу приписано: «Віщування: довге, веселе життя».

— Ну, це вже краще! А мені вона поворожить? Дуглас укинув монетку. Чаклунка задвигтіла. В руки хлопцеві впала карта.

— Хто вибіжить звідси останній, той відьмине гузно, — недбало мовив Том.

Вони вилетіли з Галереї так швидко, що містер Чорні аж хекнув і затис у кулаках мідні центи — сорок п’ять в одному й тридцять шість у другому.

Надворі, у незатишному світлі вуличних ліхтарів, Дуглас і Том зробили жахливе відкриття. Карта була чиста — жодного напису.

— Не може бути!

— Заспокойся, Дуг. Просто випала чиста карта, а втратили ми всього один цент.

— Це ж не просто чиста карта й не просто один цент — ідеться про життя і смерть!

Ставши під самим ліхтарем, навколо якого тріпотіли нічні метелики, поблідлий від хвилювання Дуглас пильно розглядав карту, з шурхотом повертав її то так, то так, намагаючись добачити на ній якісь слова.

— У неї кінчилося чорнило.

— У неї ніколи не кінчається чорнило!

Дуглас кинув погляд на містера Чорні, що сидів у присмерку, допиваючи свою пляшку й клянучи все на світі, і навіть гадки не мав, який він щасливий, що живе в Галереї розваг. «Не дай боже, подумав Дуглас, щоб і Галерея розвалилась. На цьому світі й так досить лиха: зникають друзі, людей убивають і ховають, — то хай хоч Галерея залишиться така, як є, ну, будь ласка…»