– Зокрема й на його підтримку під час виборів Великого магістра ордену, так? Адже ти родич Плантагенетів!
У шатрі горіли довгі свічки з білого воску, і чітко окреслена тінь тамплієра лягала на полотняні завіси. Ґвідо не бачив його обличчя, але, стежачи за тінню, помітив, як лицар напружився і завмер.
– Орден Храму очолить той, кого обере капітул.
– Безсумнівно, безсумнівно… Але король Філіп усіляко перешкоджає тамплієрам зібратися й назвати свого нового очільника. І він усе зробить для того, щоб родич Плантагенетів не став Великим магістром, – утомлено додав Іраклій. – Поквапся ж до Річарда, сину мій. І скажи, що пора йому вже бути тут. І ще додай: я хочу бачити його, бо конче мушу дещо йому сказати, поки…
Не закінчивши, він повалився вперед, судомно здригаючись.
– Але де мені шукати короля Річарда? – стиха спитав де Шампер, коли дихання патріарха вирівнялося. – Ми давно не мали від нього жодних звісток.
– Зате я маю, – лукава усмішка знову промайнула на вустах патріарха.
Він випростався, відкинувся на подушки і неквапно почав говорити.
З його слів Ґвідо довідався, що флот короля Річарда, вийшовши з гавані на Сицилії, потрапив у суворий шторм, судна розкидало на величезному просторі, проте англійський Лев, як і було домовлено, дістався до острова Крит і почав чекати. Минав день за днем, і його кораблі потроху прибували – вціліли майже всі, за винятком того, на якому пливла сестра короля Іванна Сицилійська і його наречена Беренгарія Наваррська. У відчаї Річард розіслав в усі боки швидкохідні галери, сподіваючись, що судно виявлять на якомусь острові, а сам тим часом молився, щоб з ними не сталося найгірше. І його молитви було почуто: великий юісьє, на якому пливли дами, знайдено на Кіпрі, де екіпаж і воїни, стоячи на рейді, одну за одною відбивали атаки дрібних суден самозваного імператора Ісаака Комніна. Річард негайно вирушив на Кіпр і врятував жінок.
– Він і досі на Кіпрі, – розповідав далі Іраклій, уражаючи слухачів своєю поінформованістю. – Більше того: нині він призупинив рух своїх кораблів до берегів Леванту, збираючись завоювати Кіпр.
Ґвідо мимоволі вигукнув:
– Пресвята Діво! Нащо йому це саме тепер, коли він так потрібен тут, під Акрою?
Йому відповів де Шампер:
– Річард чинить мудро. Кіпр розташований за півсотні миль від берегів Святої землі, і доки там господарює султанів союзник Ісаак Комнін, доти він грабуватиме й топитиме судна, що поспішають до нас із продовольством, зброєю та людьми. А якщо мати під боком таку житницю, як багатий і родючий Кіпр, то хрестоносному війську ніколи не загрожуватиме голод.
– Твоя правда, Вільяме, – кволо усміхаючись, кивнув патріарх. – Але часу зовсім обмаль. І не лише тому, що Саладін уже звернувся до своїх емірів і от-от отримає підкріплення. І не тому, що Філіп Французький є не найкращим очільником хрестоносного війська. Нам потрібен Річард, щоб запобігти розколу в християнському стані. Саладін знав, що робив, даруючи тобі волю, Ґвідо, – зітхнув патріарх. – Його сповістили, що Конрад Монферратський збирається заволодіти короною Єрусалиму. А коли з’явився ти… Одне слово, якщо ти негайно не заручишся підтримкою Річарда Англійського, Філіп і його прибічники…
Він скоса поглянув на лікаря, який подав йому міцну м’ятну настоянку, трохи ковтнув і жестом відпустив цілителя. Коли той зник, патріарх продовжив, звертаючись до Ґвідо:
– Чи знаєш ти, мій хлопчику, що під час сьогоднішнього кривавого сум’яття Конрад і подружжя Ібелінів разом з Ізабеллою відбули морем у Тир? Невдовзі спадкоємицю Єрусалимського трону обвінчають з маркізом Монферратським.
– Отже, Конрад не брав участі в бою? – судячи з голосу, Аморі, який досі мовчав, був зовсім розгубленим.
– Конрад робить лише те, що корисне для нього самого. Інше, на його думку, не має значення, – сухо мовив де Шампер.
– Але ж я маю законне право! – гнівно вигукнув Ґвідо.
Крехтячи, патріарх Іраклій ледь піднявся на подушках.
– Чого б хотів мій король? Щоб частина війська стояла за тебе, законного короля, а частина – за чоловіка Ізабелли Конрада? Рано чи пізно це станеться, військо розділиться, і почнеться безглузда різанина за престол неіснуючого королівства. А Саладін неодмінно скористається з того розбрату, щоб розбити розділені ворогуючі сили християн.
– Я… – Ґвідо судомно зітхнув. – Якщо так потрібно, я готовий зректися влади задля перемоги нашої святої справи!
Де Шампер мигцем позирнув на нього, і в цьому погляді Ґвідо побачив повагу. І все ж йому довелося прикусити губу – короля Єрусалимського цієї миті мордували такі суперечливі почуття, що він боявся розридатися.