Лазарус

Дорогою до Труханового острова Тюрин виявив одразу дві особливості нового помічника: Топчій мав неабияку пристрасть до соняшникового насіння. Сказав, що так гамує нерви, хоча Олександр Петрович так і не зрозумів, чого б це околодочному досі хвилюватися. А по-друге, майже повсякчас теревенив.

Топчій розповів, що людиноподібні здавна вважали Труханів острів своїм. Залишалися там жити навіть після 1827-го року, коли імператор Палкін наказав виселити з Києва всю нечисть.

У 1861-го його наступник — цар Реформатор — дозволив людиноподібним повернутися. Був затверджений ліберальний «Порядок дозволу на постійне й тимчасове проживання». Міська дума передала Труханів острів нечисті, яка отримала особливі права й пільги на ведення там справ. Люди стали лише гостями на привабливих землях середини ріки. Водяники полюбили місцевість за тінистий ліс і вологість, власники розважальних закладів — за віддаленість від гучного центру, купці й особи комерції — за зручне розташування. Кордон із сусідньою губернією давав широкі можливості для махінацій з товаром. Зберігай, перевозь, плати мито, де вигідніше.

— Водяники дедалі більше на пароплавні компанії працюють. Немає кращих на підводні роботи. Вони на суходолі недолугі, вайлуваті, а у воді як риба. Хіба русалки доженуть. Але ті непутящі, — околодочний зневажливо, ніби відганяючи муху, махнув рукою, — ото тільки у Гінди і працюють.

— У Гінди — це в будинку розпусти? — перепитав Тюрин. Публічний дім відьми Гінди був добре відомий і за кордонами Межі.

— Так, — кивнув околодочний, — опріч її закладу, на Трухашці ще яхт-клуб перелесника Тартарова й Біологічна станція доктора Гальванеску, а ще князь Басараб дачу будує, але то аж на тому кінці. Ви б знали, як довго вони всі пороги оббивали, щоб тут земельку отримати!

— Який енергійний ваш доктор-змієголовець, і тут працює, — зауважив Тюрин.

— По смерті останнього директора станції переїхав, — відказав Топчій. — Той від старості тикнувся. А так точно — дохторів з нечисті у Києві небагато. А в Межі, кажуть, ще менше. То ж треба вивчитися, отримати підтвердження нешкідливості виду, ліцензію. Одиниці вибиваються.

Тюрин вчув заздрість у словах околодочного. Топчій мав рацію. Тямущі види переважно займалися комерцією. Імперія робила все, щоб обмежити доступ людиноподібних до професій, які вважалися людськими.

Цвіте терен, цвіте терен, а цвіт опадає, —

закурликав алконост-перевізник. Він підставив обличчя сонцю і розтулив дзьоба. Здавалося, пісня лунає просто з горла.

Хто з любов’ю не знається, той горя не знає.
А я молода дівчина, та й горя зазнала,
Змія-царя полюбила, щиро покохала.

Злії люди — воріженьки царя обплутали,
Хитрощами одурили, в землю заховали.
Ой ти, Змію-богатирю, як тебе звільнити?
Як з темниці земляної на світ запросити?

Олександр Петрович не вірив своїм вухам. Так заколисував його батько. Казав, що це старовинна легенда нечисті. Час і материна заборона згадувати про людиноподібних стерли сюжет.

Ой візьму я своє серце та й піду шукати,—

текла пісня.

Змія-царя із полону людського звільняти.
І тоді здригнуться гори, нечисть усміхнеться,
Місто Змія стане вільним, як дівоче серце.
А я молода дівчина, що ж мені робити?
Хто поможе сиротинці Змія визволити?

Тюрину страшенно закортіло почути завершення пісні, ніби від того, чи визволить дівчина Змія, залежала і його власна доля. Чарівний спів алконоста обірвав околодочний.

— Осьдечки вони — водопузі, — оголосив Топчій і махнув на низку елінгів і барж, що вгризалися у піщаний бік Труханового і були головним місцем роботи водяників. — А тіло знайшли нижче за течією, де гать, — попередив наступне питання шефа. Тюрин крутонув головою, але побачив лише суцільну зелену стіну. Острів завертав на схід, ховаючи від очей менш населені місцини.

Водяники жили у чудернацьких будинках на ніжках. Під кожним не висихало болото. Влітку на нижньому вологому поверсі рятувалися від спеки. Взимку нижній поверх затуляли відкидними стінами з пресованого очерету. Тут впадали у сплячку старі, слабкі й малеча.

— Хто мало рухається, стає мов те морозиво — крихкий і холодний, — пояснив Топчій. — Сильніші охороняють і підтримують тепло у верхній — основній — хаті.

Найбільше водяники цінували весняні паводки, коли дніпрові води сягали вікон і виганяли нечисленних людей з острова до міста. Тоді водяникові жінки метали ікру.