Ляльководи

Коли я увійшов, він підвівся й зашкутильгав до мене. І мені знову подумалося: чому Старий так і не «відремонтував» свою ногу? Моя здогадка: кульгавість була предметом його гордості, хоча хтозна. Але людині на посаді Старого довелося б пишатися отою кульгавістю потайки, бо його професія не допускала публічного вшанування.

Обличчя Старого розкраяла зловісна посмішка. Великий лисий череп та виступаючий римський ніс робили шефа схожим на щось середнє між сатаною та Панчем із «Джуді та Панча».

— Заходь, Семе, — сказав він. — Шкода, що витягнув тебе з ліжка.

Дідька лисого йому шкода!

— Взагалі-то я був у відпустці, — коротко відповів я.

Так, він мій шеф, але відпустка є відпустка, до того ж трапляється вона до біса рідко!

— Так ти й досі у відпустці. Ми всі підемо у відпустку.

Не вірив я отим його «відпусткам», тому не клюнув на наживку.

— Отже, мене звуть Сем, — відказав я. — А прізвище моє яке?

— Кавано. А я твій дядечко Чарлі, Чарльз М. Кавано, пенсіонер. Знайомся — це твоя сестра Мері.

Я раніше помітив у кімнаті ще одну людину, але зиркнув на неї лиш одним оком — потім дізнаюся. Коли поруч присутній Старий, то він, якщо йому треба, зосереджує на собі всю увагу. Тепер я поглянув на свою «сестру» пильніше, а потім оглянув ще раз, бо вона була того варта.

Мені стало ясно, чому він ангажував нас для спільної роботи як брата і сестру: таким чином Старий убезпечив себе від потенційних ризиків. Добре навчений агент не може вийти за рамки своєї ролі, так само, як професійний актор не може зіпсувати добре завчений текст, хіба що навмисне. Отже, до цієї кралі я мушу ставитися як до сестри — що за чортівня, я ж її ніколи в житті не бачив!

Довге худорляве тіло, але беззаперечно і приємно жіночне. Гарні ноги. Заширокі, як для жінки, плечі. Вогненно-хвилясте руде волосся й костиста структура голови, наче у якоїсь рудої ящірки. Її обличчя було радше гарненьким, аніж красивим; зуби гострі й білі. Вона глянула на мене як на шматок яловичини.

Але я ще не ввійшов у свою роль, тому мені захотілося трохи політати по колу на одному крилі. Напевне, Старий це помітив, бо лагідно зауважив:

— Охолонь, Семмі, й запам’ятай: в родині Кавано інцестів не буває. Вас обох дбайливо виховувала моя улюблена невістка. Твоя сестра обожнює тебе, а ти дуже любиш свою сестру, але у здоровому, суто платонічному і до огиди шляхетному сенсі, як і личить справжньому патріотичному американцю.

— Невже все так погано? — поцікавився я, не відриваючи погляду від своєї «сестри».

— Навіть гірше, ніж ти думаєш.

— Ну привіт, сестро. Радий познайомитися.

Вона простягнула руку. Долоня була міцною і, схоже, не слабшою за мою.

— Привіт, друже.

Вона вимовила це глибоким контральто, що мене остаточно доконало. От клятий Старий!

— Я міг би ще додати, — продовжив шеф тим самим лагідним тоном, — що ти настільки відданий своїй сестрі, що з радістю помер би, захищаючи її. Не хотілося б говорити тобі цього, Семмі, але твоя сестра є дещо ціннішою для нашої організації, аніж ти. Принаймні наразі.

— Зрозумів, — мовив я. — Дякую за ввічливе пояснення.

— Та годі тобі, Семмі...

— Вона — моя улюблена сестра; я маю захищати її від бродячих псів та незнайомих чоловіків. Гепати мене сокирою не слід. Тож коли ж ми почнемо?

— Краще зайди до косметологів; у них наче є для тебе нове обличчя.

— Краще нехай зроблять мені геть нову голову. Бувай, сестро.

Обличчя мені не поміняли, але помістили мій особистий телефон під потилицею ззаду, а потім зцементували над ним волосся. Саме ж волосся косметологи пофарбували в той самий колір, що й у моєї новоспеченої сестри, відбілили мені шкіру і попрацювали з вилицями та підборіддям. У дзеркалі я був так само природно рудим, як і моя сестра. Поглянувши на своє волосся, я спробував пригадати його автентичний колір, той, який воно мало колись давно, а потім подумав: а наскільки природною є зовнішність моєї сестрички? Хотілося б сподіватися, що вона таки справжня. А які гарні в неї зуби... Негайно припини, Семмі! Вона ж просто твоя сестра.

Я вдягнув екіпіровку, яку мені дали, і хтось тицьнув мені уже запаковану аптечку. Вочевидь, Старий вже встиг побувати у косметологів: тепер на голові у нього красувалися маленькі кучері відтінку між рожевим та білим. Косметологи також щось зробили з його лицем, але я ніяк не міг здогадатися, що саме. Та як би там не було, тепер ми всі втрьох досить переконливо скидалися на кревних родичів, що належать до того цікавого підвиду рудоголових.

— Ходімо, Семмі, — сказав Старий. — Маємо обмаль часу. Проінструктую тебе в авто.

Ми піднялися незнайомим мені маршрутом і опинилися на пусковій платформі Нортсайд високо над Новим Брукліном із видом на кратер Манхеттен.

Я кермував, а Старий говорив. Коли ми виїхали за межі місцевого контролю, він наказав мені увімкнути автоматичний режим до міста Де-Мойн в Айові. Потім я зустрівся з Мері та «дядьком Чарлі» у вітальні. Він стисло описав наші життєві історії та доповнив їх подробицями, аби ми були в курсі.