Читаем Лісова пісня полностью

Вiн прочитує, замовляючи, дедалi все швидше).

Шiпле-дiвице,

Пропаснице-Трясавице!

Iди ти собi на куп'я, на болота, де люди не ходять, де кури не пiють, де мiй глас не заходить.

Тут тобi не ходити, бiлого тiла не в'ялити, жовтої костi не млоїти, чорної кровi не спивати, вiку не вкорочати.

Ось тобi полинь - згинь, маро, згинь!

Мара подається назад до озера i зливається з туманом.

Надходить Лукаш з оберемком хмизу, кладе перед дядьком, виймає з-за пазухи кресало й губку й розпалює вогонь.

Л у к а ш

Ось нате, дядьку, грiйтеся.

Л е в

Спасибi.

Ти догоджаєш дядьковi старому.

(Розпалює коло вогню люльку).

Тепер що iншого!

(Вкладається проти вогню на травi, поклавши кошеля пiд голову, пакає люльку i жмуриться на вогонь).

Л у к а ш

Якби ви, дядьку, якої байки нагадали.

Л е в

Бач! умалився!.. А ти б якої хтiв?

Про Оха-чудотвора? Про Трьомсина?

Л у к а ш

Такi я чув! Ви вмiєте iнакших, що їх нiхто не вмiє.

Л е в

(надумавшись)

Ну, то слухай:

Я про Царiвну-Хвилю розкажу.

(Починає спокiйним, спiвучим, розмiрним голосом).

Якби нам хата тепла та люди добрi, казали б ми казку, баяли байку до самого свiта…

За темними борами, та за глибокими морями, та за високими горами то єсть там дивний-предивний край, де панує Урай.

Що в тому краю сонце не сiдає, мiсяць не погасає, а яснi зорi по полю ходять, таночки водять.

Отож у найкращої Зорi та знайшовся син

Бiлий Палянин.

На личку бiлий, на вроду милий, золотий волос по вiтру має, а срiбна зброя в рученьках сяє…

Л у к а ш

Ви ж про Царiвну мали.

Л е в

Та зажди!..

От як став Бiлий Палянин до лiт доходжати, став вiн собi думати-гадати, про своє життя розважати:

"З усiх я, - каже, - вродою вдався, а ще ж бо я долi не дiждався.

Порадь мене, Зiрнице-мати, де менi пари шукати: чи межи боярством, преславним лицарством, чи межи князiвством, чи межи простим поспiльством?

Що хiба яка царiвна та була б менi рiвна…"

(Починає дрiмати).

От i пiшов вiн до синього моря, i розiклав на березi перлове намисто…

Л у к а ш

Вiдай, ви, дядьку, щось тут проминули.

Л е в

Хiба?.. Та ти ж бо вже не заважай!

…От i розбiглася на морi супротивна хвиля, а з теї хвилi вилетiли конi, як жар, червонi, у червону колясу запряженi…

А на тiй колясi…

(Змовкає, зложений сном).

Л у к а ш

Та й хто ж на тiй колясi був? Царiвна?

Л е в

(крiзь сон)

Га?.. Де?.. Яка царiвна?..

Л у к а ш

Вже й заснули!

(Який час дивиться задумливо на вогонь, потiм устає, вiдходить далi вiд огнища i походжає по галявi, тихо-тихесенько, ледве чутно, пограваючи у сопiлку [мелодiя N 10]),

В лiсi поночiє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом мiсяця. Навколо вогнища блиски свiтла i звої тiнi неначе водять химерний танок; близькi до вогню квiти то поблискують барвами, то гаснуть у пiтьмi.

Покрай лiсу таємничо бiлiють стовбури осик та берiз. Весняний вiтер нетерпляче зiтхає, оббiгаючи узлiсся та розвiваючи гiлля плакучiй березi. Туман на озерi бiлими хвилями прибиває до чорних хащiв; очерет перешiптується з осокою, сховавшись у млi.

З гущавини вибiгає Мавка, бiжить прудко, мов утiкаючи; волосся їй розвiялось, одежа розмаялась. На галявi вона спиняється, оглядаючись, притуляє руки до серця, далi кидається до берези i ще раз зупиняється.

М а в к а

Дяка щирая тобi, нiченько-чарiвниченько, що закрила ти моє личенько! i вам, стежечки як мережечки, що вели мене до березочки!

Ой сховай мене ти, сестриченько!

(Ховається пiд березу, обiймаючи її стовбур).

Л ук а ш

(пiдходить до берези, нишком)

Ти, Мавко?

М а в к а

(ще тихше)


Я.


Л у к а ш

Ти бiгла?

М а в к а

Як бIлиця.

Л у к а ш

Втiкала?

М а в к а

Так.

Л у к а ш

Вiд кого?

М а в к а

Вiд такого, як сам вогонь.

Л у к а ш

А де ж вiн?

М а в к а

Цить!.. Бо знову прилетить.

Мовчання.

Л у к а ш

Як ти тремтиш! Я чую, як береза стинається i листом шелестить.

М а в к а

(вiдхиляється вiд берези)

Ой лихо! Я боюся притулятись, а так не встою.

Л у к а ш

Притулись до мене.

Я дужий - здержу, ще й обороню.

Мавка прихиляється до нього. Вони стоять у парi. Мiсячне свiтло починає ходити по лiсi, стелеться по галявi i закрадається пiд березу. В лiсi озиваються спiви солов'їнi i всi голоси весняної ночi. Вiтер поривчасто зiтхає. З осяйного туману виходить Русалка i нишком пiдглядає молоду пару.

Лукаш, тулячи до себе Мавку, все ближче нахиляється обличчям до неї i раптом цiлує.

М а в к а

(скрикує з болем щастя)

Ох!.. Зiрка в серце впала.

Р у с а л к а

Ха-ха-ха!

(З смiхом i плеском кидається в озеро).

Л у к а ш

(ужахнувшись)

Що се таке?

М а в к а

Не бiйся, то Русалка.

Ми подруги, - вона нас не зачепить.

Вона свавiльна, любить глузувати, але менi дарма… Менi дарма про все на свiтi!

Л у к а ш

То й про мене?

М а в к а

Нi, ти сам для мене свiт, милiший, кращий, нiж той, що досi знала я, а й той покращав, вiдколи ми поєднались.

Л у к а ш

То ми вже поєднались?

М а в к а

Ти не чуєш, як солов'ї весiльним спiвом дзвонять?

Л у к а ш

Я чую… Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а спiвають:

"Цiлуй! цiлуй! цiлуй!"

(Цiлує її довгим, нiжним, тремтячим поцiлунком).

Я зацiлую тебе на смерть!

Зривається вихор, бiлий цвiт метелицею в'ється по галявi.

М а в к а

Нi, я не можу вмерти… а шкода…

Л у к а ш

Що ти кажеш? Я не хочу!

Навiщо я сказав?!.

М а в к а

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отверженные
Отверженные

Великий французский писатель Виктор Гюго — один из самых ярких представителей прогрессивно-романтической литературы XIX века. Вот уже более ста лет во всем мире зачитываются его блестящими романами, со сцен театров не сходят его драмы. В данном томе представлен один из лучших романов Гюго — «Отверженные». Это громадная эпопея, представляющая целую энциклопедию французской жизни начала XIX века. Сюжет романа чрезвычайно увлекателен, судьбы его героев удивительно связаны между собой неожиданными и таинственными узами. Его основная идея — это путь от зла к добру, моральное совершенствование как средство преобразования жизни.Перевод под редакцией Анатолия Корнелиевича Виноградова (1931).

Виктор Гюго , Вячеслав Александрович Егоров , Джордж Оливер Смит , Лаванда Риз , Марина Колесова , Оксана Сергеевна Головина

Проза / Классическая проза / Классическая проза ХIX века / Историческая литература / Образование и наука