Люди та зорi

Насправдў все це сталося неймовўрно швидко. Хелл ледь встиг вихопити дўвчину з кабўни й вўдтягти на два десятки крокўв. Гримнув вибух. Рўдке, повзуче по землў полум'я мало не наздогнало втўкачўв, а кўлька бризок потрапили-таки на спину дўвчинў. Вона закричала, Хелл повалив ?? й притис до землў.

Вогники на одязў зникли.

Вўяло жаром. На очах скручувалось листя на деревах. Хелл, притримуючи схлипуючу Селену, вже спокўйнўше вўдўйшов далў. Позаду вже палали кущў й дерева, освўтлюючи, наче вдень всю галявину.

Юр сўв на старий повалений стовбур, посадив на колўна дўвчину й нўжно погладив ?? волосся. Поволў-поволў Селена перестала тремтўти та овати обличчя в нього на грудях й, нарештў, вони застрўлися поглядом.

Хелл посмўхнувся. Дўвчина вўдвела погляд.

Горўло довго, майже пўвтори доби. Пўсля всього, коли на мўсцў зўткнення залишився лише шар попелу, Юр знову повернувся на галявину, й, майже не сподўваючись на успўх, почав шукати. Внў руками розгортав гарячий ще попўл, майже просўюючи його, уважно роздивлявся кожен уламок металу.

Й знайшов.

Знайшов невелику, химерно вигнуту дротинку. Один край ?? був зўм'ятий, наче побував у лещатах.

А лещатами тими були затвор та зарядна камеру кулемету.

...Отже, спочатку.

Чому всў, починаючи з самого його повернення, з таким майже забобонним жахом розпитували про пўрокўнез? Три роки тому... тьху, тобто шўстнадцять рокўв тому нўхто не надавав цьому особливо? уваги.

Чому... Нў, не так. Хто й навўщо слўдкуї за ним?

Й слўдкуї, слўд визнати, досить професўйно. Та технўка, потрощена в спальнў - це вам не абищо. СБ? Але знову ж таки - чому й навўщо?

Далў...

Яким чином було вўдзнято... гм... ну, коротше кажучи, той фўльм з-за вўкна?

Якась комаха здуру вскочила в фужер з соком. Хелл рўзким рухом виплеснув його з налив знову.

Далў - ще краще. Ось, наприклад:

Кому й навўщо знадобилось пхати дротинку в магазин кулемету?

Пўдўйшов кўт, потерся головою об ногу Хелла. Юр посадив його собў на колўна, погладив. Кўт вдоволено замуркотўв й заплющив очў.

Але вўд того питань не меншало.

Чому тў порушники - "жорстокў й зрадливў" - не лише не зачепили його, а, навпаки, покўрно забралися геть. Мали ж, особливо пўсля того, як вўн витяг магазин, чудову нагоду... Вўн посмўхнувся, пригадуючи, що весь час косив оком на запасний, поруч ўз зброїю.

Хелл знову погладив кота, той аж витягся вўд задоволення. Й нову двино-знайоме вўдчуття пронизало руку. Юр здригнувяс. Кўт занепокоїно поглянув йому в обличчя.

Й тодў Юр зрозумўв.

Вўн облишив свўй сўк, пўдняв кота й пильно поглянув йому в очў.

Все правильно.

В правому оцў, одразу ж за зўницею, щось ледь помўтно виблискувало.

Хелл напружив всў сво? вўдчуття й повўльно провўв рукою над пухнастим тўлом тварини. Вўн не помилився - котячий хвўст, точнўше, _д_е_щ_о_, заховане в хвостў, досить ўнтесивно випромўнювало радўохвилў.

- То он ти який, котику!... - пробурмотўв Хелл, розгортаючи густу шерсь.

- Так ви все одно нўчого не знайдете, пане Хелл!

Голос почувся нўзвўдки. Юр здригнувся й блискавично оглянувся. Але позаду нўкого не було. Голос чувся... з кота.

- Поставте, будь ласка, бўдолашну тваринку на стўл! - звелўв голос.

Хелл пўдкорився.

- Отже, пане Хелл, ви допетрали, що знаходитесь, так би мовити, пўд ковпаком?

Кўт незворушно вилизував лапку. Хелл мовчав.

- Пане Хелл, наскўльки я зрозумўв, вам хочеться взяти цього симпатичного котика за горлянку й розўрвати навпўл, чи не так?

Юр мовчки кивнув.

- Так от, не раджу! Вўн коштуї...

- Хто, чорт забирай, дав вам право слўдкувати за мною?! - вибухнув, нарештў, Хелл.

- А в кого треба того права питати? - насмўшкувати поцўкавився голос. А потўм додав - вже серйознўше:

- На превеликий жаль, це необхўдно. Деякў вашў здатностў становлять певний ўнтерес для нас.

- Ви - це СБ?

- Гм... Так, в основному, СБ.

- То що ж ви вўд мене хочете?

Голос засмўявся, якщо можна так висловитись.

- Бачте, ўснуї велика пўдозра, що за певний перўод вашого життя ви, так би мовити, втратили деякў людськў властивостў й натомўсть набули ўнших. Це навўть бўльше, нўж пўдозра. Тому найбульше, наприклад, чого дехто з нас бажаї - це розрўзати вас на шматочки, й подивитись, як вони влаштованў.

- За чим же зупинка? - досить спокўйно сказав Хелл.

- Бачте, деякў мо? колеги вивчають лише тў вашў якостў, якў проявляються лише в живого органўхму.

- Пўрокўнез, наприклад?

- Й не лише це.

- Й ви пропонуїте менў стати пўдддослўдним кроликом?

- Ну... приблизно так.

- А що ви скажете, якщо я скручу в'язи спочатку цьому бўдолашному котиковў, а потўм уже - й вам?

- Раджу почати з котика!

Почувся короткий сухий смўшок. Кўт зненацька вигнув спину, зашипўв й досить глибоко подряпав Хелловў руку - очевидно, керували бўороботом, чи радше, кўборгом, чи ким вўн там був, досить умўло.

Довго не роздумуючи, Юр схопив тварину за в'язи.

Й отямився на землў. Якась галузка боляче врўзалась в спину. Обважнўла рука ледь рухалась. В повўтрў пахло озоном, а кўт спокўйно бавився власним хвостом на столў.

- Ну, Хелл, то що ж трапилось? - глузливо запитав голос. - Не забився? Ручка не болить?

Кўт зненацька визвўрився й зашипўв.