Людина-амфібія

Тут даремно було шукати скарбів. Іхтіандр виплив у коридор, спустився на одну палубу нижче і заплив до такого ж розкішного і величезного, як і салон, приміщення, де, мабуть, був ресторан. На буфетних полицях і стойках, біля стойок на підлозі валялися пляшки з вином, банки з консервами, коробки. Тиском води деякі пробки були загнані всередину пляшок, а бляшані коробки — пом’яті. На столі ще була сервіровка, але частина посуду, срібні виделки й ножі лежали розкидані на підлозі.

Іхтіандр почав пробиратися в каюти. Він побував уже в кількох каютах, опоряджених за останнім словом американського комфорту, проте не помітив жодного трупа.

Лише в одній каюті третьої палуби він побачив роздуте тіло, що гойдалося під стелею.

«Мабуть, пасажири врятувалися на шлюпках», — подумав Іхтіандр.

Та, спустившись ще нижче на палубу, де містилися пасажири третього класу, юнак побачив жахливу картину: в каютах тут було багато трупів чоловіків, жінок і дітей — білих, китайців, негрів та індіанців.

Команда пароплава намагалася врятувати насамперед багатих пасажирів першого класу, покинувши бідноту напризволяще. В деякі каюти Іхтіандр не міг добутися, бо двері були щільно забиті трупами. У паніці люди душили одне одного, захаращували своїми тілами вихід, позбавляючи себе останньої можливості врятуватися.

У довгому коридорі повільно гойдалися трупи. Вода вливалася у відкриті ілюмінатори і розгойдувала розпухлі трупи. Іхтіандрові стало моторошно, і він поспішив виплисти з цього підводного кладовища.

«Невже Гуттієре не знала, куди посилає мене?» — думав Іхтіандр. Невже вона могла вимагати, щоб він, Іхтіандр, вивертав кишені у мерців і нишпорив у їхніх чемоданах? Ні, цього вона не могла зробити! Очевидно, він знову опинився у пастці Зуріти. «Я випливу на поверхню, — вирішив Іхтіандр, — і вимагатиму, щоб Гуттієре вийшла на палубу і сама підтвердила своє прохання».

Мов риба, плив юнак нескінченними переходами від палуби до палуби і незабаром виринув на поверхню.

Він швидко наближався до «Медузи».

— Зуріта! — гукнув він. — Гуттієре!

Але йому ніхто не відповідав. Мовчазна «Медуза» похитувалась на хвилях.

«Куди вони всі поділися? — подумав юнак. — Що це, нова пастка Зуріти?» Іхтіандр обережно підплив до шхуни і видерся на палубу.

— Гуттієре! — гукнув він ще раз.

— Ми тут! — почув юнак голос Зуріти, що ледве долинав з берега.

Іхтіандр озирнувся і побачив Зуріту, який обережно визирав з прибережних кущів.

— Гуттієре захворіла! Пливи сюди, Іхтіандре! — кричав Зуріта.

Гуттієре хвора! Він зараз побачить її. Іхтіандр плигнув у воду і швидко поплив до берега.

Юнак уже вийшов з води, коли почув приглушений голос Гуттієре:

— Зуріта бреше! Рятуйся, Іхтіандре!

Юнак прожогом завернув назад і поплив під водою. Лише відпливши далеко від берега, він виринув на поверхню й оглянувся. Йому здалося, ніби на березі майнуло щось біле.

Може, то Гуттієре вітала його визволення. Чи ж побачиться коли він з нею?…

Іхтіандр швидко поплив у відкрите море. Вдалині він побачив якесь невеличке судно. Оточене піною, воно прямувало на південь, збиваючи воду гострим носом.

«Далі від людей!»- подумав Іхтіандр і, глибоко пірнувши, зник під водою.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

НОВОЯВЯЕНИЙ БАТЬКО

Бальтазар, повернувшись з невдалої подорожі на підводному човні, був у похмурому настрої. Іхтіандра не знайшли, Зуріта десь зник разом з Гуттієре.

— Прокляті білі! — бурмотів старий, самотньо сидячи у своїй крамниці. — Вони зігнали нас з нашої землі і перетворили на своїх рабів. Вони калічать наших дітей і викрадають наших дочок. Вони хочуть знищити нас усіх, до останнього…

— Здрастуй, брате! — почув Бальтазар голос Крісто. — Новина! Велика новина! Іхтіандр знайшовся.

— Що? — Бальтазар зірвався на ноги. — Кажи швидше!

— Скажу, тільки ти не перебивай мене, бо я забуду, що хотів сказати. Іхтіандр знайшовся. Я вірно тоді казав: він був на затонулому кораблі. Ми відпливли далі, а він виринув і поплив додому.

— Де ж він? У Сальватора?

— Так, у Сальватора.

— Я піду до нього, до Сальватора, і зажадаю, щоб він повернув мені мого сина…

— Не віддасть! — заперечив Крісто. — Сальватор забороняє Іхтіандрові плавати в океані. Інколи я нишком відпускаю його…

— Віддасть! А якщо не віддасть, я вб’ю Сальватора! Ходімо зараз же.

Крісто злякано замахав руками.

— Почекай хоча б до завтра. Я ледве відпросився у Сальватора провідати свою «онучку». Сальватор став такий підозріливий. Дивиться в очі — немов ножем крає. Благаю тебе, почекай до завтра.

— Гаразд. Я піду до Сальватора завтра. А зараз поспішусь туди, до затоки. Може, хоч здалеку побачу в морі свого сина…