Ловець тіні

Отже, поки Сандра сиділа й не зводила очей з телефона, жінка, яка прийшла з нею, сповнилася наміру перемити все за допомогою відра води, ганчірки та звичайного засобу для миття підлоги. Вона спробувала сказати, що ці забруднення так просто не відмити і що треба скористатися чимось ефективнішим, щоб їх видалити. Однак жінка відповіла, що все одно спробує, і продовжила завзято терти ганчіркою засохлі плями. Сандрі здалося, що вона перебуває в шоковому стані.

«Занадто молоденька як для вдови», — спало їй на думку.

А потім вона подумала: у свої двадцять шість років їй довелося пережити смерть Давіда. У кожного було право на своє божевілля від такої втрати. Приміром, вона тоді вирішила зупинити час. Удома не переставила нічого й навіть оточила себе речами, які ненавиділа в чоловікові, коли він був ще живий. Як-от не викинула сигарет з анісовим ароматом і дешевого бальзаму після гоління. Аби не втратити його запаху. Не могла змиритися з думкою, що якась інша деталь чоловіка, котрого вона кохала, навіть найдрібніша та геть пересічна з його звичок зникне з її життя.

Тепер їй було шкода цю дівчину. Якби вона не прийшла до неї, пояснивши свій прихід за настановами Маркуса, якби не виконувала наданих пенітенціарієм інструкцій, вони не опинилися б тут, в офісі. І тепер ця жінка, можливо, була б уже в аеропорту, ладна тікати світ за очі, щоб розпочати деінде нове життя, а не повзати підлогою, намагаючись відмити те, що залишилося від чоловіка, якого вона кохала.

Задзвонив телефон.

Жінка покинула роботу й поглянула на Сандру, яка відразу підняла слухавку.

— Ти хто така, трясця твоїй матері? — випередив її жіночий голос.

То була вона. Повія, яку вона шукала. Впізнала її за східноєвропейським акцентом.

— Я хочу тобі допомогти.

— Хочеш допомогти й спускаєш на мене всіх собак? Ти знаєш, бридка дурепо, від кого я намагаюся сховатися?

«Вона вдає із себе круту, а насправді дуже перелякана», — зауважила Сандра.

— Заспокойся й вислухай мене.

Сандра повинна була здаватися сильнішою за неї, тільки таким чином вона могла переконати, що їй можна довіряти.

— Отже, мені досить було двох годин і кількох телефонних дзвінків, щоб викурити тебе з нори, — із цими словами звернулася вона до дівчини. — То скільки знадобиться часу монстрові, щоб вийти на тебе, як гадаєш? Я скажу тобі дещо, про що ти, мабуть, не подумала: це хитрий злочинець, а в нього, звісно, є потрібні зв’язки. Цілком можливо, що йому хтось допомагає, насправді й не знаючи про його наміри.

Дівчина помовчала. Добрий знак: вона обмірковувала.

— Ти — жінка, я вірю у твою щирість… — У її словах лунала констатація і водночас запитання.

Сандра зрозуміла, чому Маркус доручив виконати це завдання їй: монстр був чоловічої статі, а її представники частіше схиляються до жорстокості та звірств. Тому довіритися жінці легше.

— Так, ти можеш на мене покластися, — запевнила її Сандра.

По той бік лінії знову запанувало тривале мовчання.

— Згода, — нарешті промовила дівчина-іноземка. — Де побачимося?

Вона зайшла до нічного клубу за годину. Несла перекинутого за спину наплічника з речами. На ногах — пара кросівок. Вдягнута в спортивні штани сірого кольору, синє худі, а зверху накинута чоловіча шкіряна авіаторська куртка. «Вибір одягу невипадковий», — зауважила Сандра. Вродлива жінка років тридцяти п’яти, можливо, трохи більше, була з тих, кого важко не помітити. Та зараз вона намагалася не привертати до себе уваги, тому і вбралася відповідно. Однак від макіяжу не відмовилася, так ніби її жіночна натура чинила спротив, вирішивши відігратися принаймні на цьому.

Вони сиділи в одній з кабінок великого залу SX. Дружина Бардіті залишила їх наодинці: вона більше не хотіла бути учасницею цієї історії, і Сандра її добре розуміла.

— Це було жахливо. — Дівчина розповіла про те, що сталося минулої ночі. Коли говорила, весь час торсала нігті, здираючи манікюр із червоним лаком, яким вони були покриті. — Сама не знаю, як мені вдалося вижити, — урвала вона свою розповідь.

— Хто той чоловік, що був з тобою? — запитала Сандра.

Адже особистість жертви чоловічої статі досі залишалася під секретом, і в жодному випуску новин її не називали.

Жінка суворо поглянула на неї:

— Це так важливо? Я не пригадую, як його звали, та навіть якби й пам’ятала, то не впевнена, що він назвав своє справжнє ім’я. Ти справді думаєш, що чоловіки щирі з такими, як я?! Особливо одружені або заручені, а він мені здався саме таким.

Жінка мала рацію: тієї миті це не важило.

— Згодна, продовжуй.

— Він привіз мене на віллу, і я попросилася піти до ванної, щоб приготуватися. Я завжди так роблю, звичка така, однак цього разу вона врятувала мені життя. Поки я сиділа у ванній, сталося щось дивне… З-під дверей я помітила якісь спалахи. Я відразу збагнула, що то працює фотоапарат, і вирішила, що клієнтові знадобилася еротична забава. Таке зі мною вже траплялося. Але фотознімки — то таке відхилення, з яким я готова миритися.

Сандра подумала про вбивцю, про те, що саме вона, а не хто інший, здогадалася, що він фотографував своїх жертв.