Майстри часу

К а р ф у н к е л ь. Ага, я говорiль. Революцiя буде програваль.

Ч е р е в к о (схоплюється з мiсця). Товаришi! Товаришi! Опам'ятайтеся! Ви ж робiтники - подивiться на вашi руки - вони зашкарубли, почорнiли вiд нафти i сажi, вiд ключiв i домкратiв, вiд свердел i молоткiв, вiд гарячої пари. Хiба не для нас здобували волю пiтерськi московськi, тульськi робiтники, хiба не вони прогнали Денiкiна, Юденича, Петлюру? То невже ж тепер, пiсля всiх зусиль i жертв, ми продамо справу революцiї, справу робочого класу? I коли щодня тисячi комунiстiв, тисячi робiтникiв кидають фабрики, заводи, сiм'ї i йдуть на фронт, щоб битись за нашу волю, - ми, ми зупинимо їх ешелони, випустимо пар з паровозiв? Я старий, двадцять два роки не сходжу з паровоза, - то невже ж тепер, коли партiя кличе нас на бiй, коли товариш Ленiн каже, що треба роздушити Врангеля, - я кину мiй паровоз?

1-й з а л i з н и ч н и к. Звiсно, - ти ж партєєць - зрiвняв.

Входить схвильована Оля i кидається до Черевка. Бере його за руку.

Ч е р е в к о (вiдхиляючи її руки). Так, я партєєць, комунiст - вiрно, товаришi, - а хiба ви не робiтники!

О л я. Андрiю Трохимовичу, Андрiю Трохимовичу! (Майже силомiць вiдводить його набiк i щось йому тихо говорить).

К а р ф у н к е л ь. Ага! Я говорiль. Життя поклало на ваги свою руку.

Ч е р е в к о (хитаючись, вертається на своє мiсце. Оля тихо плаче на лавцi). Товаришi... зараз прийшла моя жiнка i каже, що мiй син... хлопчик мiй вмирає... Якщо зараз не впорснути камфори - до ночi помре. То хiба ж це зупинить мене, примусить зiйти з паровоза? Нi, товаришi, - я ще мiцнiше натисну на важiль, бо й життя не потрiбне нi менi, нi моєму синовi, якщо переможуть вороги революцiї.

Великий рух. Шум. Троє залiзничникiв схоплюються з мiсця i пiдходять до Черевка, простягаючи йому руки.

- Їдемо, Трохимич, їдемо!

Ч е р е в к о (витираючи сльози, тисне їм руки). Спасибi, товаришi, спасибi, - не сумнiвався.

К а р ф у н к е л ь. Алле таузенд! Це люди з залiзним серцем.

Х

З шумом вбiгає Таратута.

Т а р а т у т а (кричить ще з порога). Товаришу Черевко, мамаша, - де ви? Дiстав камфору, рiж її душу вареником, - аж цiлих шiсть ампул!

О л я (скрикуєє). Боже мiй, Таратуто! Де? Де? (Кидається до нього).

Т а р а т у т а. Получай, мамаша, получай, красуня, - та не реви, камфору пiдмочиш.

О л я (рвучко цiлує Таратуту, бере пакунок i вибiгає).

Рух. Крики.

- Молодець, Таратуто! Ура! Живеш, Трохимич, живеш! Видужає тепер твiй хлопчик!

Ще один залiзничник схоплюється з мiсця.

- Чорт з вами! Поїду i я!

Ч е р е в к о. Ну, Прокопич! От молодець!

Т а р а т у т а. Та куди їхати? На фронт? Ех, поїду i я з вами, товаришi, - вiзьмiть хоч кочегаром - я ж так само бiля машини пораюсь. Вiзьмеш, товаришу Черевко?

Ч е р е в к о (радiсно тисне всiм руки). А чому не взяти? Тiльки ж ти чув, товаришу, в мене маршрут секретний, куди їдемо - не знаємо, i коли повернемось - невiдомо. А швидкiсть - скiльки машина витримає.

Т а р а т у т а. Так цього ж тiльки менi i треба. Цього я тiльки й хочу. Дуй, жени - а куди, i сам не знаєш. Тiльки б вiтер у вухах свистiв та озиратись було не треба.

Ч е р е в к о. Ну, тодi все гаразд. Не знаю, як хлiб, а за вiтер ручуся - буде. Спасибi тобi, друже, - повiк не забуду.

Всi пiдводяться, розходяться з гомоном.

XI

Увiходять Лiда i Юркевич.

Л i д а. Жаль менi тебе, Лесику, та нiчого не вдiєш. Треба їхати.

Ю р к е в и ч. Як! Сьогоднi? Зараз?

Л i д а. Адже ти чув - пiде вiйськовий поїзд особливого призначення. Мене призначають комiсаром. Та й доїду скорiше i легше... Не сердься, Лесику, прощай.

Ю р к е в и ч. Знову... один... Знову розбита мрiя... Казка моєї любовi.

Л i д а. Не муч мене, Лесю... Менi i без того тяжко. (Цiлує його в лоб). Що робити... (Зiтхає). Не в час ти мене покохав, любий... Та й не такої тобi треба любовi...

Ю р к е в и ч. Так, ти не тихий вогник щастя, золота мрiя, до якої, наче дитина до свiчки, я тягнувся всi цi роки. Тiльки такий дурень, як я, мiг вважати за тихе золото твоє блискуче пiр'я - полум'яна птице революцiї... I як же боляче обпiкся я об цi палаючi крила. Ну, що ж - прощай... (Одвертається). Лети в свої пожежi, невловима жар-птице.

Входять комiсар вiйськового поїзда.

К о м i с а р. Значить, ви їдете, товаришу?

Ч е р е в к о. Я готовий.

К о м i с а р. Ви ж знаєте, - поїзд особливого призначення.

Ч е р е в к о. Знаю.

К о м i с а р. Маршрут засекречений.

Ч е р е в к о. Зрозумiло.

К о м i с а р. Швидкiсть найвища.

Ч е р е в к о. Гаразд.

Т а р а т у т а. Красота!

К о м i с а р. Змiни, зрозумiло, нема. Коли ви повернетесь - не знаю. Стан колiй невiдомий.

Ч е р е в к о. Зате - мета, товаришу комiсар, вiдома. Соцiалiзм.

К о м i с а р. Правильно. I за цю мету - всi нашi сили, весь наш час. Шкода тiльки (дивиться на годинник), що часу в нас мало.

Ч е р е в к о. Нiчого, - примусимо i час нам служити.

Т а р а т у т а (в захватi). Цей примусить, товаришу комiсар, - будьте певнi. Вiн же майстер. Майстер часу. А я пiдмайстерок.

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Тiльки я єсть майстер часу.

К о м i с а р. Значить, в путь. (Тисне Черевковi руку).