Майстри часу

Вiдштовхує з дороги Софiю Петрiвну i бiжить до дверей, але зараз же вiдступає злякано, бачачи доктора Карфункеля, що стоїть на дверях i тихо смiється, накручуючи ключем годинника.

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ваш поїзд уже пiшов, мiй любий друже. Сподiваюся, що вi не скучаль цi двадцять чотири хвилини - подiй, здається, було досить?

Ю р к е в и ч (кричить). Диявол! (Зомлiв).

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Пустий балакня. Коли що не розумiль - значить, або доля, або чорт.

Завiса.

ДIЯ ДРУГА

Та сама станцiя. 1919 рiк.

І

Входять поручик i начальник станцiї.

П о р у ч и к. Скажiть, поїзд на Харкiв скоро?

Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ї. Як завжди - п'ять сорок.

П о р у ч и к. А на Шепетiвку?

Н а ч а л ь н и к с т а н ц i ї. Чотири двадцять. Тiльки вiн запiзнюється. На пiвгодини.

П о р у ч и к. Вiчно запiзнюється. Ну, добре, ходiм у дежурну. Я мушу прийняти станцiю.

Виходять.

II

Входить Юркевич. Тепер йому 32-33 роки. Схвильований. Виймає з кишенi листа. Читає. Нервово ходить по кiмнатi. Курить.

Ю р к е в и ч. Невже ж це можливо? Вона - Лiда, моя золота Буль-Буль ель Газар, моя улюблена мрiя, яку я втратив так безглуздо на цiй же станцiї сiм рокiв тому, - вона мене пам'ятає, а може... а може й кохає! Яка химерна рiч - життя!.. I яке щастя знову знайти її тепер, пiсля довгих рокiв розлуки... i яких рокiв!

Входить Карфункель, як i ранiш, елегантно вдягнений, але вже в iншому пальтi, як i ранiше з чемоданом в руцi. Дивиться на годинник. Невдоволено хмикає.

К а р ф у н к е л ь. Хм. Дер таузенд. Дi ур гет фор. (Пiдносить годинник до вуха, хитає головою). Годинник поспiшає. (Виймає з другої кишенi другого годинника). Абер найн. Зi гет рехт. Е, пардон, - вi не знайт, коли поїзд на Варшава?

Ю р к е в и ч (неуважно). Напевно не знаю. Здається, вiн запiзнюється на тридцять п'ять хвилин.

К а р ф у н к е л ь. Вас? Дас iст унергерт! Це неможливо! Я мушу пiслязавтра бути дома, в Гейдельберг. Неодмiнно. О, ферфлюхте гейденлерм! О, безглюздий країна, що нiколи не шануваль час. Я не можу спiзняль.

Раптом чути мелодiйне тринькання, неначе з музикальної шкатулки.

Ю р к е в и ч (здивовано озирається). Що таке? Звiдки ця музика? Неначе куранти на годиннику. (Проводить рукою по чолу). Де я чув колись таку музику?

К а р ф у н к е л ь (виймає ще одного годинника з кишенi - тринькання стає гучнiшим). Алле таузенд! Я не можу спiзняль!

Ю р к е в и ч (вiдступає вражений). Боже мiй! Та це ж ви! Знову ви! Знову лиха година!

К а р ф у н к е л ь. Вас? Вас волен зi? (Накручує годинник ключем).

Ю р к е в и ч. Ну та, звичайно ж, ви! I знову на моїй дорозi. Механiк з годинниками i зубним болем, який... якого...

К а р ф у н к е л ь (дивиться спiдлоба на Юркевича). Який даваль вам сiм рокiв тому маленький лекцiй про руський iнтелiгент i про закон тiсного часу. I навчиль вас цiнувати кожну хвилину життя.

Ю р к е в и ч. Чорт би забрав вашi лекцiї! Вони менi дорого коштували. Це не лекцiї, а чаклунство. Я й досi тремчу, коли згадую той вечiр.

К а р ф у н к е л ь. Та при чому ж тут я? Я тiльки скромний учений i механiк - дзигармайстер. Я ж казав вам тодi, що дещо розумiю в життi, в часi i в його законах. Ну, то нема нiчого дивного, що я вмiю приманiль собака з-за грубки - ден гунд аус дем офен льокен.

Ю р к е в и ч. Так, але звiдки ви знали, звiдки ви це все знали?

К а р ф у н к е л ь. Знали? Що я зналь?

Ю р к е в и ч. Звiдки ви знали, що зо мною трапиться стiльки пригод, таких незвичайних i трагiчних?

К а р ф у н к е л ь. Ну, то це ж простий математика, звичайний розрахунок, закон. Подiї або трапляються дуже рiдко, або сунуть цiлий юрба. Життя, як колода карт - козирi або йдуть один за один, або їх зовсiм немає. Час буває або пустий - цiлий рiк без подiй, - або тiсний вiд рiзних пригод, що налазiль один на один i валiлься, як снiг на голова.

Ю р к е в и ч (задумливо). Справдi, це так i, мабуть, дуже просто. Але звiдки ж ви знали, що саме тодi, що саме того вечора звалиться на мене стiльки пригод?

К а р ф у н к е л ь. Ну, то це вже зовсiм не трудно. Адже ж вi самi казаль, що багато рокiв проживаль дуже нудно. I раптом поїхаль за кордон. Ну, для уважний око це вже багато значить. Я зрозумiль, що для вас починалься смуга тiсних часiв - коли подiї доганяють один одна i йдуть як зграя риб, що збиралься викидать iкру.

Ю р к е в и ч. I знову нiбито правда... Але тодi це виходило так, неначе ви самi наслали на мене цi пригоди, щоб вiдплатити за мою байдужiсть, коли у вас болiли зуби. До речi, як вашi зуби тепер? Зараз у мене є цi краплi - хочете?

К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Дурний балакня! Можете крапаль їх собi на язик. Менi тепер потрiбний поїзд, а не краплi.

Ю р к е в и ч (смiється). Точнiсiнько, як менi тодi. Нашi ролi перемiнилися, майн гер. Тепер я можу вам порадити не поспiшати i не дуже покладатися на час. У нас вiн тепер надто тiсний - революцiя, вiйна...

К а р ф у н к е л ь (розсердившись), Зальбадерей! Хiба можна рiвняль? Їх бiн дер майстер дер цайт! Я сам єсть майстер мого часу. Я його трималь у мiй рука i рушиль мої години, як бажаль.