Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Вони мовчки дивились один на одного в напівмороці, Фабер і Монтег, наче не вірили власним очам. Потім Фабер поворухнувся, вхопив Монтега, втяг його всередину, посадив на стілець, знову підійшов до дверей і постояв там, прислухаючись. У передранішній тиші вили сирени.

Фабер зачинив двері й повернувся до кімнати.

Монтег сказав:

- Я поводився, наче дурень, з самого початку й до кінця. Мені не можна довго залишатися тут. Я йду Бог зна-куди.

- Принаймні, ви натворили дурниць, намагаючись зробити добре діло, - відповів Фабер. - Я думав, ви померли. Пристрій, який я вам дав...

- Згорів.

- Я чув, як брандмейстер розмовляв з вами, а потім раптом запала тиша. Я мало не пішов розшукувати вас.

- Брандмейстер мертвий. Він побачив кульку, почув ваш голос, хотів вистежити вас. Я вбив його з вогнемета.

Фабер сів і якийсь час мовчав.

- Боже, як усе це могло статися? - заговорив Монтег. - Адже лише вчора все було гаразд, а сьогодні я відчуваю, що гину. Скільки разів людина може гинути і все одно залишатися живою? Мені важко дихати. Бітті мертвий, а колись же він був моїм другом; Міллі покинула мене, а я вважав її своєю дружиною; тепер я нічого не знаю. Мій будинок згорів, у мене немає роботи, я сам мушу втікати... По дорозі сюди я підклав книжки в будинок пожежника. Господи боже мій, скільки я накоїв за один тиждень!

- Ви зробили те, що мали зробити. Так мало статися.

- Мабуть, так воно і є. Хоч у це я вірю, бо більше мені нема в що вірити. Я знав, що так станеться. Я вже давно відчував, як щось у мені закипає, я робив одне, а думав зовсім інше. Боже, це назрівало в мені. Дивно, як воно досі не вихлюпнуло назовні. І ось я тут, щоб зруйнувати й ваше життя. Адже вони можуть прийти сюди!

- Вперше за багато років я відчуваю, що знов живу, - відповів Фабер. - Відчуваю: зроблю те, що слід було б зробити дуже давно. А от страху поки що немає. Може, тому, що нарешті роблю те, що треба. А може, наважившись ризикнути один раз, я вже не хочу здаватися вам боягузом. Певне, мені й надалі доведеться робити ще сміливіші речі, ще більше ризикувати, аби не було вороття назад, аби знову не бути легкодухим. Що ви збираєтесь робити?

- Тікати.

- Ви знаєте, що оголошено війну?

- Чув.

- Господи, як дивно! - вигукнув старий. - Війна здається чимсь далеким через ваші власні турботи.

- Я не мав часу думати про неї. - Монтег витяг з кишені стодоларовий папірець. - Ось, візьміть, хай буде у вас, витрачайте ці гроші, як вважатимете за потрібне, коли я піду.

- Але...

- Може, до обіду мене вже не буде живого; використайте їх для вашої справи.

Фабер кивнув.

- Спробуйте дістатися до річки, якщо зможете; потім ідіть берегом, там є покинута залізнична колія, вона веде з міста в глиб країни, отож тримайтеся її. Тепер шляхи сполучення в основному повітряні, більшість залізниць занедбані, однак ця залишилась, іржавіє потроху. Я чув, нібито в глушині подекуди ще є табори бродяг. Мандрівні табори, як їх називають. Треба тільки відійти далі від міста й добре придивлятися. Кажуть, ніби вздовж залізничної колії до Лос-Анджелеса можна зустріти чимало колишніх вихованців Гарвардського університету. Багатьох із них розшукує поліція, їм не можна жити в містах. Але їм усе-таки пощастило вижити. їх небагато, уряд, очевидно, не вважає їх такими небезпечними, щоб розшукувати за містом. Певний час ви можете переховуватися в них, а потім спробуйте знайти мене в Сент-Луїсі. Я вирушу туди сьогодні о п’ятій годині ранку, автобусом, хочу зустрітися з тим старим друкарем. Боже, і я нарешті почав ворушитися. Ваші гроші підуть на добру справу. Спасибі, Монтег, хай вас береже бог. Може, хочете трохи поспати?

- Ні, краще піду.

- Давайте подивимось, що воно там робиться. Фабер квапливо провів Монтега до спальні й відсунув одну з картин на стіні; під нею був невеличкий телевізійний екран, розміром з поштову листівку.

- Мені завжди хотілося мати маленький екран, щоб можна було, коли захочу, затуляти його долонею, а не ці величезні стіни, які приголомшують тебе криком. Ось дивіться.

Він увімкнув екран.

- Монтег, - промовив телевізор і засвітився. - МОН-ТЕГ, - виразно повторив голос диктора. - Гай Монтег. Усе ще на волі. Пошук провадять поліцейські вертольоти. З сусіднього району привезено іншого механічного пса... Монтег і Фабер перезирнулися.

- ...Механічний пес діє бездоганно. Цей чудовий пристрій жодного разу не помилився відтоді, як його вперше застосували для розшуку злочинців. Наша телевізійна компанія пишається тим, що їй надана можливість з телевізійною камерою, встановленою на вертольоті, стежити за механічним шукачем, як тільки він вирушить по сліду злочинця...

Фабер налив у склянки віскі.

- Нам зараз не завадить випити. Вони випили.

- ...Нюх механічного собаки такий чутливий, що він може запам’ятати десять тисяч індивідуальних запахів і вистежити будь-кого з цих десяти тисяч людей без додаткового настроювання!