Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання

Око телевізійної камери, схованої в череві вертольота, :втупилося тепер у безлюдну вулицю.

- Бачите? - прошепотів Гренджер. - Зараз появитесь ви - он там, у кінці вулиці. Призначена жертва. Дивіться, як знімає камера. Створюють ефектну сцену. Тривожне очікування. Вулиця в перспективі. От зараз який-небудь бідолаха вийде на прогулянку. Якийсь химерник, дивак. Не думайте, що поліція не знає таких диваків, що полюбляють гуляти вдосвіта, просто так чи з безсоння. Поліція стежить за ними місяцями, роками. Ніколи не знаєш, коли й для чого це може згодитися. От сьогодні, приміром, це дуже до речі! Вихід із скрутного становища. О боже, дивіться!

Люди біля вогнища подалися вперед.

На екрані з-за рогу вулиці з’явився чоловік. Раптом об’єктив телекамери вихопив механічного пса. Вертольоти спрямували на чоловіка десятки прожекторів, обгородивши його частоколом із білих сліпучих стовпів світла.

Диктор закричав:

- Це Монтег! Погоню завершено!

Ні в чому не винний чоловік спантеличено зупинився, тримаючи в руці запалену сигарету. Він дивився на пса й не міг збагнути, що це таке. Либонь, він так нічого й не зрозумів. Чоловік глянув на небо, прислухався до виття сирен. Тепер телекамери показували згори. Пес піднявся в повітря - ритм і координація його рухів були просто чудові. Блиснула голка. На мить камери завмерли, щоб глядачі могли краще розгледіти це видовище: ошелешену жертву, безлюдну вулицю, сталеве чудовисько - цю величезну кулю, що летіла до мішені.

- Монтег, стійте на місці! - пролунав голос з неба.

Тієї ж миті пес і телекамера впали на чоловіка. Вони схопили одночасно, схопили, мов павуки, у свої цупкі обійми. Чоловік закричав. Він кричав, кричав, кричав!..

Широкий план.

Тиша.

Темрява.

Монтег скрикнув, порушивши цю тишу, і відвернувся.

Знов тиша.

Заціпенілі люди мовчки сиділи біля вогнища, нарешті з темного екрана пролунав голос диктора.

- Пошук завершено, Монтег мертвий. Злочин проти суспільства покарано.

Темрява.

- А тепер ми запрошуємо вас до “Зали під небом” у готелі “Люкс”. Півгодинна передача “Досвітня пора”. В нашій програмі...

Гренджер вимкнув телевізор.

- Ви завважили, як вони показали його обличчя? Навіть ваші близькі друзі не змогли б сказати напевне, чи це справді ви. Оператори лише дали загальну картину- решту доповнить уява глядача. Бодай їх усіх чорти взяли, - прошепотів він.

Монтег нічого не відповів; він здригався всім тілом і не зводив очей з порожнього екрана. Гренджер легенько доторкнувся до його плеча.

- Вітаю з воскресінням.

Монтег кивнув.

Тепер не завадить познайомитися з нами, -вів далі і Гренджер. - Це Френд Клемент, колишній завідувач кафедри Томаса Гарді[25] в Кембриджському університеті, ще до того, як Кембрідж перетворили на атомно-інженерне -училище. А це доктор Сіммонс з Каліфорнійського університету, знавець творчості Ортега-І-Гассета[26], ось професор Уест - багато років тому в Колумбійському університеті він зробив чималий внесок у тепер забуту науку про етику... Превелебний отець Падовер тридцять років тому виголосив кілька проповідей і протягом одного тижня втратив усіх парафіян через свої погляди. Він давно вже бродить із нами. Ну, а я написав книжку під назвою “Пальці однієї руки. Належні стосунки між особою і суспільством” - і ось я тут! Ласкаво просимо до нас, Монтег!

- Мені не місце серед вас, - ледве спромігся вимовити, нарешті, Монтег. - Протягом усього свого життя я тільки й знав, що робив дурниці.

- Ну, ми до цього звикли. Всі ми робили дурниці, але заради справжнього діла. Інакше не опинились би тут. Поки ми діяли поодинці, гнів був нашою єдиною зброєю. Багато років тому я вдарив пожежника, коли він прийшов палити мою бібліотеку. Відтоді мені доводиться переховуватись. Хочете пристати до нас, Монтег?

- Так.

- Що ви можете нам запропонувати?

- Нічого. Я думав, у мене є частина Екклезіаста і, може, трохи з “Одкровень Іоанна Богослова”, але тепер у мене навіть цього нема.

- Екклезіаст- це непогано. Де ви його зберігали?

- Тут, - Монтег доторкнувся рукою до чола.

- А, - усміхнувся Гренджер і кивнув головою.

- Що? Хіба це погано? - запитав Монтег.

- Ні, це дуже добре. Це чудово! - Гренджер обернувся до священика. - Є в нас Екклезіаст?

- Так. Чоловік на ймення Гарріс з Янгстауна.

- Монтег, - Гренджер міцно стис Монтегове плече, - будьте обережні. Бережіть себе. Коли скоїться щось з Гаррісом, ви будете Екклезіаст. Бачите, за хвилину ви стали такою потрібною людиною!

- Але я все забув!

- Ніщо не зникає безслідно. У нас є спосіб струснути вашу пам’ять.

- Але я вже намагався пригадати!

- Не намагайтеся. Це прийде само собою, коли треба буде. Людська пам’ять схожа на фотоплівку, і ми ціле життя тільки й робимо, що намагаємося стерти відбите на ній. Сіммонс двадцять років працював над тим, як поновити в пам’яті колись прочитане й забуте. Монтег, хотіли б ви прочитати “Республіку” Платона?

- Звичайно!

- Так ось, я - це “Республіка” Платона. Хочете почитати Марка Аврелія? Сіммонс - це Марк Аврелій.

- Моє шанування! - промовив Сіммонс.

- Здрастуйте, - відповів Монтег.