Мати все

Як завалили всім кагалом до урочистої зали — жіночка у хламиді ледь розібралася кому казати: «А тепер молодий на знак любові та вірності поцілує молоду». Здається, усі підряд цілувалися. Стас дивився, як Олег цілує Зоряну, як Платон усміхається блідій Раї і веде долонею по високій хвилі, на яку перетворилася чудова дівоча коса, рвучко пригорнув Ліду, припав до її вуст, а, коли врешті відірвався, вона прошепотіла те, що він прагнув почути всі ці дні після свінґерського раю:

— Не покидай…

До квартири Вербицьких повернулися на двох машинах. Іветта не бачила. Каменем сиділа у кріслі-троні, не відводила погляду від дверей порожньої Платонової кімнати, наче все життя — коту під хвіст, бо син пішов, однаково пішов, не вберегла, не розгледіла небезпеки. Дезінфікатор. Убити… Убити.

— Ой Мати Божа! — зарепетувала від вікна Ангеліна. — Хвала Богові, повернулися. Усі живі-здорові. Сміються. Папірцем розмахують. Скрутили. Усе гаразд, Іветто Андріївно! Та й не самі. Їй-богу, ще когось за собою у хату тягнуть!

Іветта Андріївна видихнула, ніби запустила заклякле серце, рвучко підхопилася — все в нормі.

— Скільки?

— Ще двоє. Чоловік і жінка.

— Два чисті прибори на стіл. Крісла. Швидше!

Розкішну вітальню заполонила галаслива юрба, Дезінфікатор люб'язно відрекомендував Іветті Олега з Зоряною: їхні друзі, це завдяки їм вони… Порозсідалися. Келихи, тарілки. Сміються…

— Ми лише на хвильку, — перепрошувала Зоряна. — Увечері літак.

— А ви куди? — тоскно запитала Ліда.

— У літо, — відповів Олег.

— А я хочу на землю, — сказав Платон.

І всі замовкли. Зоряна уважним оком лікаря зміряла Лідиного брата, Олег засовався.

— Дякуємо, нам час.

Ліда зі Стасом пішли проводжати гостей, Платон обережно взяв Раю за руку:

— Ходімо туди, де є тільки ми.

— Добре, — вперше за цілий день зі щирою радістю прошепотіла дівчина.

Іветта сама лишилася біля накритого столу. Холодним поглядом проштрикнула Раїну спину.

— Раєчко…

Рая обернулася і завмерла. Ще не все?

— Ти забула вітаміни, які в ці години завжди приймає Платон. Ходімо. Я підготую, а ти віднесеш до Платонової кімнати.

— Добре, — із полегшенням.

Платон усміхнувся:

— Треба нагодувати бичка.

«Який жах! — холодно констатувала Іветта подумки. — Мабуть, вона розповідає йому про худобу зі свого хутора… — Розкладала пігулки в пластянки, трусилася від гніву. — Треба буде поговорити з нею про теми, які слід обговорювати з Платоном, а яких краще уникати, бо ще про матір свою алкоголічку заведе, про малих… Шкода! Шкода, що Платон не втерпів. Надто мало часу минуло, я не встигла ретельно підготувати ляльку. Доведеться надолужувати…»

Простягнула дівчині пластянки, підштовхнула поглядом — іди, та Рая не встигла ступити й двох кроків, коли Іветта раптом зойкнула, вигукнула:

— Стій! Стій, Раєчко! Я мало не забула найголовніше.

В окремій упаковці лежали великі рожеві пігулки. Іветта дістала дві, простягнула дівчині:

— Пий…

— Це вітаміни? — тільки й наважилася запитати Рая.

— Так. Хочеш бути з Платоном, мусиш пити їх щодня.

— Довго?

— Завжди.

То були не вітаміни. Радикальні контрацептиви, що після них у жіночому лоні, як у В'єтнамі після напалму, нічого життєдайного. Платонове сім'я ніколи не повинно було прорости. Ніколи Іветтин син не нестиме відповідальність за чиєсь життя. Тут усі навкруги тільки для нього і заради нього, а не він для них.

Рая йшла геть — дрібненька, висока хвиля з волосся, біла сукня весільна волочиться, пластянки в руках. Іветта провела її поглядом, наказала няньці:

— Прибирай зі столу, Ангеліночко.

— А як Лідуся зі Стасиком повернуться? Все ж — подія, а всі порозбігалися по кутах. І не відсвяткували.

— Ніхто і не збирався. Діло зробили — і добре.

— То й собі відпочивати йдіть.

— Справа є, — Іветта присіла до столу, відсунула тарілки, розгорнула грубий блокнот. Зміни в житті Платона вимагали корекції методів лікування, й Іветта Андріївна Вербицька вирішила не відкладати таку важливу справу на потім.

Нянька покрутилася біля хазяйки, присіла поруч:

— І що ті блаженні там удвох роблять? Як думаєте? Якось дуже підозріло тихо. Як задушить? Воно ж межі не знає…

— Я додала до Платонових ліків снодійного. Хлопчику треба відпочити… — прошепотіла Іветта.

Ніч — мед. І вартовому б очі зліпила. Нескінченна відповідальність — така ж дурня, як і вічний двигун. Спати.

У кімнаті — мед. І хотів би різких рухів — не вийде. Місяцю з неба того меду не розігнати, слова до тиші липнуть. Спати… Платон із Раєю сиділи на килимі. Бичок глиняний поміж них — третій зайвий. Платон випростав голі ноги, сперся спиною на ліжко — все ляльку свою роздивлявся.