Мати все

Ну аж нітрохи не змінився. Так само худий і невисокий. Завів окуляри, лисину і золотий перстень. А взуття дешеве. Значить, бідує.

— Чуєш! Я так здивувався, коли ти зателефонувала…

— Як живеш. Коцюбо?

— Ой, та як живу… Практикую…

Вони любили це слово зі студентської лави. «Практикую». У цьому відчувався пафос професії і та-а-кі перспективи!..

— …Сьогодні свиню сусідам колов. У мене ж дім. Приватний сектор. Курочка там, кізочка… Молочко. Заїдеш?

— Я у справі.

— Що за справа? На зустріч підеш?

— Яку зустріч? — не зрозуміла Ліда.

— А ти не знаєш? «Наші» за тиждень зустрічаються в інституті. Усі будуть. Усі. Навіть Ваня Бугай приїде з Москви.

— Ваня в Москві?

— Лідо, цур тобі! Ти що — нічого про «наших» не знаєш? Ваня в Москві, Фрідман, ясна річ, в Ізраїлі, а Котовцева Лєнка — у Штатах.

— О котрій? Де? Обов'язково буду! — Така хвиля.

Як узялися згадувати — про час забули. Коли Лідині ступні примерзли до підошви чобітків, вона глянула на годинник і раптом сказала:

— Чуєш, Коцюбо. Треба одній дівчині аборт зробити.

— Зробимо, — кивнув Коцюба.

— Ну… Не ти ж, я сподіваюся?

— Чому ні? Булгаков же зміг? І я зможу, — повторив Іветтине.

— Вона може не погодитися…

— Ну… Не робитимемо.

— Ні! Ти не зрозумів. Вона точно не буде згодна, але треба зробити.

Коцюба зняв окуляри, прискіпливо глянув на Ліду, задумався.

— Ну… Зробимо.

— Як?

— За гроші, Лідо, — відповів Коцюба.

Домовилися просто: восьмого березня Ліда знову заїде до однокурсника. Привезе йому завдаток, за день до операції попередить телефонним дзвінком, щоб наступного дня терапевт Коцюба підготував необхідне приміщення, анестетики й інструментарій.

— І був би катастрофічно тверезим! — додав сам собі завдання.

Ліда їхала назад, до Києва, напружувала очі, щоби бачити шлях, бо наглі сльози збивали різкість на туман. Урешті-решт зупинила автівку на околиці столиці й просиділа години зо дві, приходячи до тями. Вона й не думала домовлятися про аборт для Раї. Вона поїхала, щоб знати, як потім брехати Іветті. Бо — апріорі — не міг ніхто з нормальних лікарів погодитися робити аборт без згоди пацієнтки. Вони ж клялися не зашкодити…

— То в чому складність? — запитала Іветта.

Ліда глянула на втомлену матір, — на тлі засніженого вікна вона здавалася тоненькою сухою гілкою, — раптом розхвилювалася, як дитина:

— Мамо, прости мене, але я… Я думаю, може, не варто цього робити. Може, народження дитини поверне Платона до нормального життя. Ти розумієш… Я спостерігала за ним у загсі. Чому ти ніколи не розпитувала мене про те, як він там поводився? Пристойно, мамо. Цілком пристойно й адекватно, якщо не зважати на його босі ноги. І дитина…

Іветта відійшла від вікна, зупинилася біля скляної шафки з інструментами покійного чоловіка.

— Ти домовилася, Лідочко? — запитала безбарвно.

Ліда втратила запал, спустошено глянула на матір.

— Так… Тобто — не зовсім. Теоретично. Тобто… Це можливо, але треба трохи часу… Я думаю, за тиждень мені дадуть остаточну відповідь. Тобто я поїду… І сподіваюся, що мені дадуть остаточну відповідь.

— Тобто… за тиждень ти матимеш, можливо негативну остаточну відповідь?

— Не знаю…

— Я візьмуся за це сама.

— Не треба! — підхопилася, пішла до матері. — Я все зроблю, мамо.

— Ти лікар, Лідочко. Ти — Вербицька. Ти повинна усвідомлювати: ми маємо зробити Раєчці аборт не пізніше, ніж за тиждень. Ми не можемо зашкодити дівчині, до якої так прив'язався наш Платон.

Ліда кивнула на автоматі — раптом мало не зомліла: у склі медичної шафки відбилися джинсики й смішний светрик із Міккі Маусом. Ліда озирнулася: у дверях кабінету стояла Платонова лялька. Професорська донька смикнулася, подалася до хутірської. Кілька кроків лише. Зупинилася за метр.

— Рая? Раю… Ти давно тут?

Іветта звела брови і теж озирнулася.

— Раєчка? — не розгубилася й на мить. — Проходь. Скажи… Ти все чула?

І що питати? Чула! Зблідла до снігу, учепилася рученятами у светрик. Очі додолу.

— Раєчко…

— Ангеліна послала… запитати… який десерт…

— Десерт?.. Щось не до солодкого. Гірко. Так гірко. Іди до нас, Раєчко. Ти вчасно прийшла. Ми з Лідочкою тут саме про Платона говорили… Радилися. Уже й не знали, як тобі сказати, а тут ти… У нас, Раєчко, надзвичайна ситуація склалася.

— Яка? — прошепотіло дівча зацьковано.

— Складна. Платон… Він говорив із Лідочкою… Уяви тільки собі! Мені — ні слова. Тобі — ні слова, а сестрі признався, що… не хоче зараз дитини.

— Не хоче?

— Боїться, що розлюбиш його… Що дитина забере всю твою увагу. Для Платона це такий стрес. Ми з Лідочкою так переживаємо за його здоров'я. Дев'ять місяців… Майже рік Платона мучитимуть сумніви. Тобі від цього серце не крається?

Рая звела очі й подивилася Іветті просто в серце.

— Ви мені аборт зробите? — запитала напружено.

У кабінеті навіть тиша перелякалася. Ліда проковтнула страх і завмерла. На хутірську не дивилася — не могла. І на маму не могла. Ніби сама у всьому цьому винна, — пальці в кулачки, спідлоба кудись убік — на книжкові полиці.