Мексиканські хроніки Історія однієї Мрії

Відразу за входом до археологічного сайту підносилася вгору Піраміда Чарівника або, як її ще називають, Піраміда Карлика - візитна картка древнього Ушмаля. За легендою її звів чародій-карлик за одну ніч, він потім став правителем міста.

Насправді, якщо чітко слідувати за постулатами геометрії, то Піраміда Карлика - зовсім не піраміда, а триступінчатий зрізаний конус, стиснутий спереду та ззаду стрімкими сходами з гарно обтесаного білого каменю. На вершечку її третьої частини вцілів витіюватий храм, прикрашений висіченими з піщаника довгоносими масками Ча’ака, бога дощу, якому поклонялися усі майя від Юкатану до Гондурасу. Далі за храмом розпочинаються розлогі квадратні площі, оточені класичними будівлями майя.

Саме в Ушмалі я зіткнувся з найбільш загадковою, непоясненною, ба навіть містичною штуковиною з усього, що спізнав у Мексиці.

Стежка, яка тягнеться від входу в археологічну зону, впиралася в задню частину Піраміди Чарівника. Я поривався мерщій обійти піраміду з флангу, аби обстежити фасад, проте запопадливий гід остудив мій запал, гидотно-солодкавим голосом попрохавши усіх зібратися біля її тильної сторони. Чесно кажучи, пейзаж «Піраміда Чарівника: вид ззаду» не вражав ефектною перспективою - два бокатих кам’яних схили та біле полотно майже вертикальних уривчастих східців круто п’ялись до вершини, де безслідно зникали під полупленою задньою стіною горішнього храму - Casa del Adivino

[125]. І все. А втім, була одна особливість, яка, мовби одурманююча прірва декольте на вечірньому платті статної жінки, невмолимо притягувала погляд.

На висоті тридцяти метрів, там, де закінчувалася нижня, найбільша ступінь піраміди, в полотнищі східців зяяв продовгуватий двометровий отвір, нагадуючи обрисами фігуру людини. Якщо не дуже вдивлятись або телющитися здалеку, здавалося, що то й не шпарина зовсім, а загорнутий у зашкарублу чорну накидку з трикутним капюшоном старець, який піднімається сходами до вершини.

Так ось, провідник спинив нас навпроти тої щілини і попрохав:

- Плесніть у долоні.

Кілька чоловік, які ще не наковтались снодійної спеки, я в тому числі, зігнули руки в ліктях і незлагоджено заплескали. У ту ж мить, замість звука луни від нікудишніх аплодисментів, од стін піраміди виразно долинув крик якоїсь птиці. Як за наказом ми завмерли, а потім добру хвилину стовбичили, по вуха окутані тишею; потому я вийшов уперед і ще раз добряче ляснув долонями. І знову замість виляску зі сходів надлетів протяжний пташиний крик.

- Так кричить кетцаль

[126], священний птах усіх племен майя, - гордо повідав екскурсовод.

У голові поскубаними клаптями металися здогадки, але попри усі потуги розум так і не віднайшов вірогідного й раціонального пояснення.

- Як? - тільки й зміг вичавити я.

- Не знаю, - звичною запопадливою манерою обізвався гід. - Можливо, уже в ті часи майя знали, що таке звукові хвилі.

- Але це не пояснює як вони зімітували спів кетцаля! Те, що я знаю властивості звукових хвиль, аж ніяк не означає, що я тямлю, як перетворити відлуння звичайного ляскоту на крик цілком конкретного птаха!

Провідник картинно пересмикнув плечима і розвів руками:

- Майя знали про світ більше, ніж ми думаємо. Хтозна, можливо, вони володіли чимось таким, що й досі лишається невідомим для нас.

«…Володіли чимось таким, що й досі лишається невідомим для нас», - відгомін його слів видряпався східцями на маківку піраміди та розсмоктався в оплавлених гарячих небесах. Я мовчав і міркував, скільки ще навіки втрачених таємниць заковтнули й приховують ці стіни…

Затим приголомшена публіка розбрелась древнім містом. Я самотужки облазив усі закутки: Палац вельмож, Храм Черепах, Жіночий монастир (Candrangulo de las Monjas - так назвали ці будівлі іспанські монахи, які першими побачили Ушмаль, прийнявши їх за чернечі келії), майданчик для гри в м’яч, але щоразу повертався назад до Піраміди Карлика. Раз за разом я сплескував долонями; звук котився до шпарини і щоразу шугав назад розкотистим криком волелюбного кетцаля. Однак варто було зробити три кроки вбік від щілини і плеснути знову, як згори долітало звичайне ляскання.

Незабаром з-за піраміди донеслась негучна балачка, а за мить зринули канадські буржуї. Біля них невідступно дріботів екскурсовод, старанно вищебечуючи якісь факти з історії майя; хлоп, очевидно, розраховував ввечері напхати свої кишені солідними чайовими. Коли вони пройшли повз мене, краєм вуха я розчув уривок їхньої розмови.

- Що сталося з майя? Ну, з тими, хто будував оце все? - індиферентно цікавився білобрисий буржуй в гольфах.

Гід загадково подивився на пристаркуватого канадця, провів пересохлим язиком по зубах і заговорив. От тільки голос його нараз перемінився, зазвучав зовсім інакше, твердо й натягнуто, наче гітарна струна:

- Майя нікуди не зникли. Майя досі тут…

* * *