Міфи України

ББК 82.3(4УКР) М68

«Міфи України» — це блискучий, неперевер-шений посібник з народознавства.

Переклад Юрія Буряка

Тираж видруковано на замовлення Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)

© Переклад. 10. Г. Буряк, 1992, 2003 © Видавництво «Довіра», 2003

ISBN 966-507-147-5

ГЕОРГІЙ БУЛАШЕВ — ЕТНОГРАФ

Шеоргій Онисимович Булашев народився в г 1860 році в селі Мала Токмачка Бердянського повіту Таврійської губернії (нині це село в Запорізькій області, розташоване воно на річці Кінській у самому осередді колишньої Запорозької Січі). Батько вченого був виконуючим обов’язки псаломщика, але сина він віддав учитися саме по духовному відомству. Георгій Булашев закінчив Таврійську духовну семінарію (в Сімферополі), а 1883 року — Київську духовну академію. Юнак відзначався особливими здібностями: вже в 1877 році в газеті «Крымский вестник» надрукував статтю «Месяцесловы святых при рукописных богослужебных книгах церковно-археологического музея». Навчаючись на другому курсі Київської духовної академії, від її Ради був представлений на здобуття Євгеніє-Рум’янцівсь-кої премії за роботу «Десятилетие учено-литературной деятельности редактора журнала «Руководство для сельских пастырей», ректора Киевской духовной академии Бориса Плотницкого». За працю «Преосвященный Ириней Фаль-ковский, епископ Чигиринский» одержав ступінь кандидата. 1883 року Г. Булашев публікує в «Черниговских епархиальных ведомостях» (1883. — № 14) етнографічну розвідку: «Несколько слов о так называемых двоеверных песнях русского народа». І це у 23 роки. На четвертому курсі 6 грудня 1883 року був затверджений у званні магістра. Викладав у Києво-Подільському духовному училищі, в Першому жіночому училищі духовного відомства та інших навчальних закладах. У 1883—1888 роках вміщував у журналах щороку по кілька десятків статей духовного змісту, критичних, бібліографічних, з питань етнографії, огляди, рецензії.

З 1884 по 1892 рік він редактор «Воскресного чтения», що виходило в Києві, а по 1905 рік — помічник редактора журналу «Руководство для сельских пастырей». У 1905 році Синод призначив його редактором цього журналу строком на один рік. На цьому дані автобіографічної записки кінчаються. Рік смерті вченого не відомий.

ПЕРЕДМОВА

Давно і, можна сказати, безповоротно минулися ті часи, коли твори народної словесності вважались низькими і не гідними сма-

......ку освічених людей, «підлими», як називав

Третяковський народні пісні. Ще за царювання імператриці Катерини II почали в нас знайомитися з народною словесністю, до того ж сама імператриця упорядкувала навіть невеличку збірку прислів’їв під заголовком «Вибрані російські прислів’я». З кінця XVIII століття починають також з’являтися збірники народних пісень, хоча збирачі, як, приміром, Чулков¹, вважають за потрібне, пристосовуючись до смаків і мови сучасної освіченої громади, переробляти їх і виправляти в них «не лише різноголосся і розмір у віршах, але й переставляти їх з одного місця на інше, аби зв’язок їхнього плину і змісту зробити через те плавкішим і природнішим, чого деяким з них бракувало»/ Особливо посилилось прагнення до вивчення народних творів на початку XIX століття, по виході у світ «Історії Держави Російської» Карамзіна і важкої Вітчизняної війни, що переможно закінчилась для нас і великою мірою сприяла пробудженню в руського громадянства почуття народності. Імена Калайдовича, Сахарова, П. Киреєвського, Снєгирьова залишаться незабутніми² для кожної руської освіченої людини.