Митькозавр із Юрківки

Свої дитячі оповідання і п’єси (мабуть, немає сцени в Україні, з якої не звучало би його слово) Ярослав Стельмах перекла­дав для російських театрів і видавництв власноруч, тобто знання, відчуття російської мови він теж набував ретельною працею й вивченням літератури.

Що ще вирізняє творчість Ярослава Стельмаха? Притаманне йому надзвичайне почуття гумору, про що згадують його друзі і пишуть колеги по перу й літературознавці. Гумор — це стиль, це назавжди. Зранку. Як у творчості, так і в побуті.

Мабуть, тому і почали публікувати оповідання Ярослава ще в його студентські роки. Твори деяких письменників (і дитячих також) у ті часи писалися дещо формалізованою мовою (як уже згадувалося вище, внаслідок навали на щире українське слово). З опо­відань молодого Стельмаха наче повіяло свіжим вітерцем гумору, невимушеної розмовної української мови, природної і розкутої.

Прекрасним взірцем того є його повісті й оповідання, що пропонуються вам у цій збірці.

Багатьом дітлахам і навіть їхнім батькам полюбились Ярославові герої. Миле веселе Зайченя Люська, щоправда трохи самозакохане, яке наспівувало рядок з відомої пісні («бо твоя врода — то є чистая вода») по-іншому: «бо моя врода — то є чистая вода». Бешкетуваті хлопці з повісті «Митькозавр із Юрківки», дотепні та непосидючі, які вирішили, що назва українського села Юрківка походить від юрського періоду, і шукали в місцевому озері щось на кшталт доісторичного динозавра (звідси і походить прізвисько Митькозавр). А що хлопці знайшли, ви дізнаєтеся з повісті.

Згадую таке: ми з Ярославом у Празі випадково знайомимось із чеським письменником і розпитуємо, чи не знає він часом перекладачку Стельмахових оповідань. Письменник трохи зди­вовано вигукує, що вона його сусідка, а повість про Зайченя Люську в її перекладі — улюблена казка його дітей. Як же зрадів той письменник, коли зрозумів, що перед ним сам автор!

І неодноразово чули ми від українських письменників те ж саме: «Наші діти так люблять Ярославові оповідки». А колеги по перу — найсуворіші критики.

Може, і декого з вас ці оповідання відірвуть від телеящика чи комп’ютера і натомість надихнуть, навернуть, підштовхнуть до різнобарвної української літератури. Як колись дуже давно повість Михайла Стельмаха «Щедрий вечір» срібним дощем обсипала мене і понесла у вир українського слова й українськості.

Тож, «любі діточки», як завжди зверталася до учнів ботанічка з повісті «Митькозавр із Юрківки», читайте і посміхайтесь!

* * *

Декілька фактів з життя Ярослава Стельмаха.

Народився 30 листопада 1949 р., м. Київ.

Батько — Михайло Стельмах, український письменник, автор багатьох романів, повістей і веселих віршів для дітей.

1970 року закінчив Київський інститут іноземних мов, а пото­му — аспірантуру Київського державного університету ім. Т. Шев­ченка (кафедра української літератури).

Літературну працю розпочав у студентські роки.

Його славні, сповнені гумору дитячі оповідання ввійшли до хрестоматій і шкільних підручників.

Найбільшої популярності Ярослав Стельмах набув як драматург, п’єси якого йшли майже на всіх сценах України і за її кор­донами (список сцен, що бачили драматургію Стельмаха, власне, є переліком майже всіх міст України, де тільки є театри).

Заслужений діяч мистецтв України, лауреат декількох літературних премій.

2 серпня 2001 року в розквіті письменницького таланту загинув в автомобільній аварії.

У листопаді 2009 року урочисто відкрито меморіальну дошку Ярославу Стельмаху на будинку під номером 8, по вулиці Печерський узвіз, де він жив і працював останні двадцять років свого життя.

Л. В. Хмелевська-Стельмах