МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

Одною із дальших зустрічей була оказія в 1935 році, коли після заарештування Крайового Проводу, а головно Степана Бандери, який цей Провід очолював, новий провідник Лев Ребет разом із Зеноном Коссаком та іншими зустрінулися з представниками Закордонного Проводу ОУН, Ярославом Барановським і пані Анною Чемеринською-Барановською. Лев Ребет і Зенон Коссак поїхали від нас до Праги. Подорож ця була зв'язана з певною небезпекою, бо на Словаччині, недалеко Кошиць (Словацьке Нове Місто), залізнича дорога проходила лише один кілометр від мадярського кордону. Щоб переїхати цю територію не вимагалося пашпорту, але чеська погранична служба дуже часто контролювала осіб, які видавалися їй підозрілими. Через незнання чеської мови й звичаїв можна було легко попасти у клопіт. Знаючи ці обставини, рішено, щоб моя дружина їхала в товаристві Л. Ребета і З. Коссака.

Пригадую, що одного року, здається 1936, Олекса Гасин, щоб маскувати себе лещатарем при переході чеського кордону, приїхав до нас з лещатами в кінці березня, коли в нас вже зеленіла трава.

Десь до кінця 1933 року велика частина членів Закордонного Проводу ОУН перебувала в Празі. В тому році чехо-словацький міністер закордонних справ д-р Є. Бенеш став пресідником Ліги Націй в Женеві. Його “заслугою” було те, що він втягнув СССР до Ліги Націй. Контактуючися з Польщею і СССР, йому звернули увагу на те, що ЧСР є центром української конспірації проти тих двох держав. В наслідок цього цілком несподівано переведено ревізію у деяких осіб з Проводу ОУН; деякі мусіли примусово опустити територію ЧСР, а деякі виїхали добровільно. У висліді цієї поліційної акції сталося, що чеська поліція забрала деякі організаційні матеріяли, т. зв. “Архів Сеника”. З тих матеріялів поляки й совєти довідалися про ОУН, про що їм невільно було знати.

Після заключення пакту про ненапад поміж Німеччиною і Польщею в 1934 році, а особливо після вбивства польського міністра Пєрацкого членом ОУН, влітку 1934 року з доручення самого Гітлера було офіційно заборонено всім німецьким установам мати організаційний зв'язок з ОУН. Десь восени 1937 року справа почала мінятися. У вересні 1937 року полковник Євген Коновалець і сотник Р. Ярий дістали офіційне повідомлення про скасування “едикту” проти ОУН.^[32] Ця зміна німецьких чинників постала передусім тому, що Німеччина прийшла до того переконання, що настав для неї час розв'язати справу “аншлюсу” з Австрією, і прилучення судетських земель до Німеччини. Для цієї справи вона думала, що співпраця з ОУН була б для неї корисна, беручи до уваги, що при “упорядкуванні” ЧСР і Закарпаття, що є частиною ЧСР, ОУН буде зацікавлене, бо “упорядкування” ЧСР мало б відбутися на етнографічному принципі.

Підписуючи акт ненападу з Польщею, німці думали, що в намірі підбою совєтів, поляки можуть відіграти важливу ролю.

Три роки після того, німці прийшли до переконання, що поляки не підуть так далеко, тому вони рішили змінити “коня” і його пересідлати.

Після докладної перевірки, що німці серйозно думають полагоджувати справу австрійську й чехо-словацьку, полк. Коновалець скликав у листопаді 1937 року нараду в справі дальшої політики ОУН, а зокрема в актуальній справі Закарпаття. Він вніс проєкт створити окремий штаб Проводу Українських Націоналістів для справ Закарпаття. До цього штабу увійшли: сотник Р. Ярий - зовнішня політика, Я. Барановський - організаційні справи та внутрішня політика, О. Чемеринський - преса й інформації, полк. М. Колодзінський - військові справи”.^[33]

Заходами штабу ОУН для закарпатських справ влітку 1938 року вийшла книжка німецькою мовою О.Чемеринського під назвою “Karpathen Ukraine”. Horst Gruber, Ost Europa за жовтень 1938 пише: “Українська Пресова Служба опублікувала книжку “Karpathen Ukraine”, яка служить дуже добрим інформативним матеріялом для німецьких політичних і пресових чинників. Окремий розділ книжки розглядає право на самовизначення карпатських українців. Появу цієї книжки треба привітати, бо вона появилася якраз у відповідний час зі своїм речевим підходом і потрібними статистичними даними. До книжки додано дві влучно зроблені мапи”.^[34]

На протязі 20-ти років західні держави, зачаровані Бенешовою пропагандою про “взірець демократії” в ЧСР - Швайцарії, дивилися на все, що діялося в ЧСР доброзичливо. Чеська шовіністична політика цілковито унеможливила будь-яку співпрацю з національними меншинами, які творили 52 відсотки всього населення ЧСР.