Читаем МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ полностью

“Офіційні урядові мадярські чинники з дня 20 листопада 1938 року проголосили через радіовисилання і перед деякими представниками держав, що ніби то Перша Українська Центральна Народня Рада звернулася до мадярського уряду, щоб він прилучив до Мадярщини Карпатську Україну. При тім міжнароднім представникам мадяри показують якісь листи, ніби заслані з нашої сторони про прийняття нашої країни до мадярської держави.

Цим проголошуємо перед цілим світом, подаємо до відома всім представникам держав, всім органам преси та всім чесним людям, що мадярські офіційні кола послуговуються способом підводу та містифікації, бо ані Перша Центральна Українська Народня Рада, ані інші заступники народу Карпатської України до Мадярщини в справі опіки нашою країною не зверталися і не будуть звертатися.

Низькі способи підводу (підступу) й містифікації, що їх уживають відповідальні кола Мадярщини, свідчать про те, що вони мають намір обманути та підвести представників інших держав і таким способом вплинути на зміну постанови арбітрів, що її приняли великі держави дня 2-го листопада 1938 року у Відні.

Закликаємо всіх людей доброї волі не вірити наскрізь брехливим і ганебним наклепам мадярської пропаганди, мадярським органам преси та мадярському радіовисиланню, котрі обманом і містифікацією намагаються вплинути на міжнародню опінію, щоби тим способом оправдати свої захватницькі наміри.

Всі органи преси, які стоять на об'єктивнім становищі у відношенні до Карпатської України та до її народу, просимо передрукувати це наше проголошення і надалі користуватися об'єктивними джерелами в черпанню інформацій про життя і працю нашого народу та нашої держави”.[59]

Та мадярський уряд не заспокоївся. Вдовж кордону Карпатської України мадяри сконцентрували всіх родів зброю, щоб в найближчих днях заатакувати Карпатську Україну. Мадярська дипломатія далі працювала над тим, щоб знайти для себе виправдання та зрозуміння їхньої агресії. Співучасть в агресії була запевнена.

Мадярський напад мав відбутися 21 листопада 1938 року. Ще чорнило на підписах віденського арбітражу не висохло (менше як три тижні), а Мадярщина вирішила зламати урочисте приречення, що вона признає рішення віденського арбітражу “зобов'язуючим і остаточним” засобом у полагодженні спірних проблем поміж нею і Карпатською Україною.

Про плянований напад мадярів на Карпатську Україну Німеччина довідалася через Італію. Речник німецького міністерства закордонних справ Йоахім фон Рібентроп радив мадярам почекати, бо цей вчинок мадярів міг би здискредитувати Німеччину та Італію як членів віденського арбітражу. Крім того, публічна опінія світу ще не забула про “етнографічний принцип”, що ліг в основу полагодження спорів ЧСР з її сусідами. В тому часі Гітлер мав уже свій плян, щоб цілковито зліквідувати ЧСР, але ще не настав відповідний час для його дії.

Мадярський уряд “послухав” поради Рібентропа й припинив агресію, яка була вже в процесі підготовки.

Півурядова мадярська преса пропонувала полякам піти на уступки німцям у справі Данцігу й Коридору, щоб заохотити німців дати мадярам свою згоду військово зайняти Карпатську Україну. Польща на таку пропозицію мадяр страшенно обурилася, обвинувачивши Мадярщину в тому, що вона не використовує вигідної нагоди забрати Карпатську Україну.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Достоевский
Достоевский

"Достоевский таков, какова Россия, со всей ее тьмой и светом. И он - самый большой вклад России в духовную жизнь всего мира". Это слова Н.Бердяева, но с ними согласны и другие исследователи творчества великого писателя, открывшего в душе человека такие бездны добра и зла, каких не могла представить себе вся предшествующая мировая литература. В великих произведениях Достоевского в полной мере отражается его судьба - таинственная смерть отца, годы бедности и духовных исканий, каторга и солдатчина за участие в революционном кружке, трудное восхождение к славе, сделавшей его - как при жизни, так и посмертно - объектом, как восторженных похвал, так и ожесточенных нападок. Подробности жизни писателя, вплоть до самых неизвестных и "неудобных", в полной мере отражены в его новой биографии, принадлежащей перу Людмилы Сараскиной - известного историка литературы, автора пятнадцати книг, посвященных Достоевскому и его современникам.

Альфред Адлер , Леонид Петрович Гроссман , Людмила Ивановна Сараскина , Юлий Исаевич Айхенвальд , Юрий Иванович Селезнёв , Юрий Михайлович Агеев

Биографии и Мемуары / Критика / Литературоведение / Психология и психотерапия / Проза / Документальное
Рахманинов
Рахманинов

Книга о выдающемся музыканте XX века, чьё уникальное творчество (великий композитор, блестящий пианист, вдумчивый дирижёр,) давно покорило материки и народы, а громкая слава и популярность исполнительства могут соперничать лишь с мировой славой П. И. Чайковского. «Странствующий музыкант» — так с юности повторял Сергей Рахманинов. Бесприютное детство, неустроенная жизнь, скитания из дома в дом: Зверев, Сатины, временное пристанище у друзей, комнаты внаём… Те же скитания и внутри личной жизни. На чужбине он как будто напророчил сам себе знакомое поприще — стал скитальцем, странствующим музыкантом, который принёс с собой русский мелос и русскую душу, без которых не мог сочинять. Судьба отечества не могла не задевать его «заграничной жизни». Помощь русским по всему миру, посылки нуждающимся, пожертвования на оборону и Красную армию — всех благодеяний музыканта не перечислить. Но главное — музыка Рахманинова поддерживала людские души. Соединяя их в годины беды и победы, автор книги сумел ёмко и выразительно воссоздать образ музыканта и Человека с большой буквы.знак информационной продукции 16 +

Сергей Романович Федякин

Биографии и Мемуары / Музыка / Прочее / Документальное