МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

Одним із подібних випадків мав бути напад на Карпатську Україну, призначений на неділю 12 лютого 1939 року, на день виборів до Першого сойму Карпатської України. Мадяри, знаючи, що в цей день все населення і урядові чинники Карпатської України зайняті виборами, не сподіватимуться такого нападу, сконцентрували свої війська на кордонах Карпатської України. Як причину свого плянованого нападу мадяри подали німецьким урядовим чинникам - неспокої і очікування серйозних заворушень тієї частини населення Карпатської України, яка є проти української влади д-ра А. Волошина. Німецький уряд порадив мадярам заспокоїтися, щоб мали терпеливість, бо для них ще не прийшов час. Їх своєчасно повідомлять, коли настане час для акції.

Заплянованим нападом на 12 лютого мадяри не осягнули нічого реального, але скріпилися надією Берліну, що про них не забуто. Будьте на поготівлі, коли прийде час, сказала їм Німеччина.

В пляні Гітлера зайняти Чехію і Моравію справа Словаччини відігравала важливу ролю. Треба було переконати Словаччину, щоб вона проголосила свою незалежність, тоді настане відповідний час для мадярів - окупувати Карпатську Україну, а Чехію і Моравію Гітлер візьме під свою охорону. Ось такий був плян Гітлера.

Розпочалося це ще в листопаді 1938 року, коли словацький міністер Фердинанд Дюрчанський разом з державним секретарем для німців у словацькому уряді з Францом Кармазином відвідали фельдмаршала Г. Герінга. Вислідом розмов цих державних мужів було намагання Словаччини до цілковитого усамостійнення.

2 грудня відбулися відвідини проф. Войцєха Туки, одного із словацьких провідників мадярської орієнтації, разом з Ф. Кармазином. Цим разом відбулася зустріч Ф. Дюрчанського з Гітлером у присутності міністра Рібентропа. Темою розмови була допомога Німеччини здобути повну незалежність для Словаччини. Гітлер заявив, що він не гарантує кордонів ЧСР, але зате він міг би будь-коли загарантувати кордони Словаччини.

На початку березня 1939 року, при реконструкції празького уряду словаки домагалися більшого слова в цьому уряді. Чехи готові були дати словакам більший голос у федеральному уряді, але забажали від словаків запевнення, що словаки не проголосять незалежности Словаччини. Словаки цього запевнення не хотіли дати, тому дальші переговори 10 березня 1939 року перервано, а чеський президент Гаха розпустив тогочасний уряд під прем'єрством д-ра Тіса, передавши ведення справ словацького уряду міністрові Йосифові Сівакові.

МАДЯРСЬКА ОКУПАЦІЯ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ

В очікуванні свого часу на окупацію Карпатської України Мадярщина була спокійнішою від Польщі. Вона не чекала пасивно на свою чергу, але старалася активно вплинути на розвиток подій. Мадярщина була свідома принципу - “щоб дістати, треба спочатку дати”. Вона була знаряддям німецької політики в Лізі Націй, а 13 січня 1939 року вона приступила до Анти-Комінтерну, що до того часу складався з Німеччини, Італії і Японії.

За свою співпрацю з гітлерівською Німеччиною Мадярщина дістала запоруку, що у відповідний час вона дістане згоду німецького уряду на військову окупацію Карпатської України. Питання окупації було тільки справою часу, а не засадничою справою, бо німецькі “аранжери” готували другу фазу ліквідації ЧСР, плянуючи перевести все за одним разом.

За Карпатську Україну Мадярщина, крім усього іншого, заплатила стратою свого політичного маневрування. Під час Другої світової війни вона стала цілковито васалом Німеччини, а після програної війни Мадярщина, крім поразки, стратила ще й свою незалежність. Як каже приповідка: Мадярщина заплатила “задорого за свиставку”.

У зв'язку з окупацією Мадярщиною Карпатської України Польща осягнула свій так бажаний спільний мадярсько-польський кордон, чим усунено “українську небезпеку”, якої вона так боялася. Цю небезпеку усунено ще для одного окупанта України - СССР, бо віддання Карпатської України мадярам наблизило Німеччину до СССР, а в серпні 1939 року це наближення завершилося підписанням договору між цими двома імперіялістичними потугами. Сталося це всупереч тому, що нацистська Німеччина й большевицька Москва мали відмінний політичний світогляд, але з тактичних причин вони об'єдналися, щоб розділити поміж собою Польщу. У їхніх засадничих міркуваннях Німеччину й СССР можна поставити під спільний знаменник, бо їх єднала одна мета - пляноване світове панування.

Наближення СССР до Німеччини помітне вже було на 18 Конгресі комуністичної партії у Москві у промові Сталіна (дивись “Ізвєстія” з 11 березня 1939). У цій промові Сталін сказав:

“Характеристичним є крик, що його вчинили англійсько-французька преса, а за ними й північно-американська преси довкола Совєтської України, які твердили, що Німеччина готується незабаром напасти на Совєтську Україну з метою прилучення її до Карпатської України з її 700,000 мешканців. Виглядало, що цей дуже підозрілий крик мав на меті затруїти атмосферу між Німеччиною та СССР і без жодної причини спровокувати конфлікт з Німеччиною.