Читаем МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ полностью

НОВА ОРДА ПРИЙШЛА...“У Бичкові терористи, що з гонведами прибули, це свідоме наше місто із усіх сторін замкнули. Школи змінено в в'язниці, у казарми, магазини, і арешти започались, люд приводять щохвилини. Привели і полонених від румунів з мосту нині, їх ограбили зі всього, вивертають всі кишені. Забирали гроші, ножі, і годинники, всі речі, прикладами, палицями б'ють у голову, у плечі. Забирають мило, бритви, з ніг стягають черевики, І знущаються при тому нелюди-гонведи дикі. Полонених наших хлопців обікрадено до чиста, ще гірше, як удерлась в школу шайка терористів, бо самі гонведи в школу кликали 6андитську спілку бити хлопців... Так їх били, що валились на долівку, Зразу кров їх заливала, деревіли ноги, руки, хлопці тут переживали і приниження і муки. Від побоїв, від знущання, від страшного катування хлопці сліпли, глухли, мліли, з вух їм рідина стікала. Варвари кати прокляті, поводилися ще гірше, бо Остапчука ще зразу, а Литвицького пізніше у будинку катували, вивели і розстріляли, хоч ті два були цивілі і ні з ким не воювали. Що робили в полі з тими, що попались їм у руки? Для них видумували зразу рафінованії муки і кривавий цирк робили для вояцької забави, бо мадяри - це ж садисти, знають всі не без підстави, люті, мстиві кровожери, ненавиджені шовіністи, що готові - як їх предки - серце вибрати і з'їсти, із противника живого... Дикуни це, а не люди, що одвічно, мов татари, спричиняли страх усюди. Вішали бійців на верби, зв'язаних, вниз головою, як нещасні омлівали - поливали їх водою, цигарками припікали, різали їм ноги, руки, полоненим черева пороли ці звірі, падлюки! Людям викололи очі, відрубали ніс і губи, прикладами і штиками вибивали з рота зуби, врешті, як не розстріляли, то живими пов'язали й кинули у Тису... або ще живими поховали... Чи мобілізовані вони, чи добровольці - все одно - закатували і все з трупів постягали і лишили псам і птахам у одній сорочці... Мадяри від українців відібрали всю свободу, Закарпатська Україна - це тепер тюрма народу, всюди горе, плач і зойки, і страждання, і неволя, всюди злочини, убивства, плюндрування і неволя. В Рахові, у Тячеві, у Хусті, в Кривій та в Бичкові, в Верецьких, у Воловому, в Ужгороді, в Мукачеві та всі станції жандармські - катівні, тюрми, в'язниці, де свідомих українців масакрують без різниці. А начальство терористам три дні дало на розправу, ще й місцевії мадяри поводилися лукаво, і на кого показали пальцем: “Укран”... того брали... І таких трьох днів жахливих ще історія не зазнала, це була на Закарпатті справжня ніч вартоломейська... Далі вбивства продовжала та салдатська гонведська. Гицлів, шпигунів, жандармів, детективів прибувало, вся ця наволоч знущалась, і топила, і стріляла. Та й люди несумлінні, в серці, у душі нечисті полагоджували підло розрахунки особисті. Мадярня не вибирала. Хто лише українцем звався, убивали без різниці, якщо чимось відзначався. Купара - священика також і Василя Неболу, і Фігуру, й Завальницького, людину хвору, кволу і Вайнбергера - єврея... всіх ганебно катували, і людей невинуватих у тюрмах замордували... Згинув Блистів і Митрович, і Ващишин, і Кедюлич, в Хусті, у тюрмі убили гицлі й терористи вулиць... Депутата Йвана Григу вбили й голову зрубали, мов м'ячем, серед подвір'я терористи “фудбал” грали. Гузар, Волощук, Тарнавський, і Маслий, і Опаленик, Мірявець та сотні інших - жертви це убійць шалених. Тацинця в Соймах спіймали, збиткували цілу днину, покатованого вбили й закопали, мов здохлину... В Труфанцях знайшли прохожі гуцулок чотири трупи, згвалтували їх та вбили банд отих мерзотні групи. Терористи і гонведи й по лікарнях заглядали, ранених з ліжок стягали і штиками повбивали. А у Тячівській в'язниці шайка з курячим пір'ям з терористами у спілку брала в'язнів на подвір'я, або на цвинтар за лазні і розстрілювала в'язнів... Галичан передавали зразу полякам-бандитам, не дійшли вони до Львова - на кордоні їх убито... В Требушанах полонені вбиті і на хресті розп'яті... В Чинадієві півсотні вбили ті кати прокляті! В Білках - Галас і Бродій, і Петрашевич, й Микитюк за селом на кладовищі впали від варварських рук... Масові вбивства всюди, в Оріхівці, в Солотвині, у Березному, Волівці, у Сваляві, Перечині... Тисячі людей прекрасних замордовано, убито, по тюрмах і по в'язницях, і таємно і відкрито. Я не всилі описати ті знущання, ті всі муки, що нова орда дала нам й терористи, ті звірюки! Злочини, вбивства дикі, варварські, брудні, погані, ані соту часть із того описати я не в стані, описати біль і горе, змалювати ту руїну, що зазнала та нещасна Закарпатська Україна”.[74]
Перейти на страницу:

Похожие книги

Достоевский
Достоевский

"Достоевский таков, какова Россия, со всей ее тьмой и светом. И он - самый большой вклад России в духовную жизнь всего мира". Это слова Н.Бердяева, но с ними согласны и другие исследователи творчества великого писателя, открывшего в душе человека такие бездны добра и зла, каких не могла представить себе вся предшествующая мировая литература. В великих произведениях Достоевского в полной мере отражается его судьба - таинственная смерть отца, годы бедности и духовных исканий, каторга и солдатчина за участие в революционном кружке, трудное восхождение к славе, сделавшей его - как при жизни, так и посмертно - объектом, как восторженных похвал, так и ожесточенных нападок. Подробности жизни писателя, вплоть до самых неизвестных и "неудобных", в полной мере отражены в его новой биографии, принадлежащей перу Людмилы Сараскиной - известного историка литературы, автора пятнадцати книг, посвященных Достоевскому и его современникам.

Альфред Адлер , Леонид Петрович Гроссман , Людмила Ивановна Сараскина , Юлий Исаевич Айхенвальд , Юрий Иванович Селезнёв , Юрий Михайлович Агеев

Биографии и Мемуары / Критика / Литературоведение / Психология и психотерапия / Проза / Документальное
Рахманинов
Рахманинов

Книга о выдающемся музыканте XX века, чьё уникальное творчество (великий композитор, блестящий пианист, вдумчивый дирижёр,) давно покорило материки и народы, а громкая слава и популярность исполнительства могут соперничать лишь с мировой славой П. И. Чайковского. «Странствующий музыкант» — так с юности повторял Сергей Рахманинов. Бесприютное детство, неустроенная жизнь, скитания из дома в дом: Зверев, Сатины, временное пристанище у друзей, комнаты внаём… Те же скитания и внутри личной жизни. На чужбине он как будто напророчил сам себе знакомое поприще — стал скитальцем, странствующим музыкантом, который принёс с собой русский мелос и русскую душу, без которых не мог сочинять. Судьба отечества не могла не задевать его «заграничной жизни». Помощь русским по всему миру, посылки нуждающимся, пожертвования на оборону и Красную армию — всех благодеяний музыканта не перечислить. Но главное — музыка Рахманинова поддерживала людские души. Соединяя их в годины беды и победы, автор книги сумел ёмко и выразительно воссоздать образ музыканта и Человека с большой буквы.знак информационной продукции 16 +

Сергей Романович Федякин

Биографии и Мемуары / Музыка / Прочее / Документальное