МОЇ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ

НОВА ОРДА ПРИЙШЛА...
“У Бичкові терористи, що з гонведами прибули,
це свідоме наше місто із усіх сторін замкнули.
Школи змінено в в'язниці, у казарми, магазини,
і арешти започались, люд приводять щохвилини.
Привели і полонених від румунів з мосту нині,
їх ограбили зі всього, вивертають всі кишені.
Забирали гроші, ножі, і годинники, всі речі,
прикладами, палицями б'ють у голову, у плечі.
Забирають мило, бритви, з ніг стягають черевики,
І знущаються при тому нелюди-гонведи дикі.
Полонених наших хлопців обікрадено до чиста,
ще гірше, як удерлась в школу шайка терористів,
бо самі гонведи в школу кликали 6андитську спілку
бити хлопців... Так їх били, що валились на долівку,
Зразу кров їх заливала, деревіли ноги, руки,
хлопці тут переживали і приниження і муки.
Від побоїв, від знущання, від страшного катування
хлопці сліпли, глухли, мліли, з вух їм рідина стікала.
Варвари кати прокляті, поводилися ще гірше,
бо Остапчука ще зразу, а Литвицького пізніше
у будинку катували, вивели і розстріляли,
хоч ті два були цивілі і ні з ким не воювали.
Що робили в полі з тими, що попались їм у руки?
Для них видумували зразу рафінованії муки
і кривавий цирк робили для вояцької забави,
бо мадяри - це ж садисти, знають всі не без підстави,
люті, мстиві кровожери, ненавиджені шовіністи,
що готові - як їх предки - серце вибрати і з'їсти,
із противника живого... Дикуни це, а не люди,
що одвічно, мов татари, спричиняли страх усюди.
Вішали бійців на верби, зв'язаних, вниз головою,
як нещасні омлівали - поливали їх водою,
цигарками припікали, різали їм ноги, руки,
полоненим черева пороли ці звірі, падлюки!
Людям викололи очі, відрубали ніс і губи,
прикладами і штиками вибивали з рота зуби,
врешті, як не розстріляли, то живими пов'язали
й кинули у Тису... або ще живими поховали...
Чи мобілізовані вони, чи добровольці -
все одно - закатували і все з трупів постягали
і лишили псам і птахам у одній сорочці...
Мадяри від українців відібрали всю свободу,
Закарпатська Україна - це тепер тюрма народу,
всюди горе, плач і зойки, і страждання, і неволя,
всюди злочини, убивства, плюндрування і неволя.
В Рахові, у Тячеві, у Хусті, в Кривій та в Бичкові,
в Верецьких, у Воловому, в Ужгороді, в Мукачеві
та всі станції жандармські - катівні, тюрми, в'язниці,
де свідомих українців масакрують без різниці.
А начальство терористам три дні дало на розправу,
ще й місцевії мадяри поводилися лукаво,
і на кого показали пальцем: “Укран”... того брали...
І таких трьох днів жахливих ще історія не зазнала,
це була на Закарпатті справжня ніч вартоломейська...
Далі вбивства продовжала та салдатська гонведська.
Гицлів, шпигунів, жандармів, детективів прибувало,
вся ця наволоч знущалась, і топила, і стріляла.
Та й люди несумлінні, в серці, у душі нечисті
полагоджували підло розрахунки особисті.
Мадярня не вибирала. Хто лише українцем звався,
убивали без різниці, якщо чимось відзначався.
Купара - священика також і Василя Неболу,
і Фігуру, й Завальницького, людину хвору, кволу
і Вайнбергера - єврея... всіх ганебно катували,
і людей невинуватих у тюрмах замордували...
Згинув Блистів і Митрович, і Ващишин, і Кедюлич,
в Хусті, у тюрмі убили гицлі й терористи вулиць...
Депутата Йвана Григу вбили й голову зрубали,
мов м'ячем, серед подвір'я терористи “фудбал” грали.
Гузар, Волощук, Тарнавський, і Маслий, і Опаленик,
Мірявець та сотні інших - жертви це убійць шалених.
Тацинця в Соймах спіймали, збиткували цілу днину,
покатованого вбили й закопали, мов здохлину...
В Труфанцях знайшли прохожі гуцулок чотири трупи,
згвалтували їх та вбили банд отих мерзотні групи.
Терористи і гонведи й по лікарнях заглядали,
ранених з ліжок стягали і штиками повбивали.
А у Тячівській в'язниці шайка з курячим пір'ям
з терористами у спілку брала в'язнів на подвір'я,
або на цвинтар за лазні і розстрілювала в'язнів...
Галичан передавали зразу полякам-бандитам,
не дійшли вони до Львова - на кордоні їх убито...
В Требушанах полонені вбиті і на хресті розп'яті...
В Чинадієві півсотні вбили ті кати прокляті!
В Білках - Галас і Бродій, і Петрашевич, й Микитюк
за селом на кладовищі впали від варварських рук...
Масові вбивства всюди, в Оріхівці, в Солотвині,
у Березному, Волівці, у Сваляві, Перечині...
Тисячі людей прекрасних замордовано, убито,
по тюрмах і по в'язницях, і таємно і відкрито.
Я не всилі описати ті знущання, ті всі муки,
що нова орда дала нам й терористи, ті звірюки!
Злочини, вбивства дикі, варварські, брудні, погані,
ані соту часть із того описати я не в стані,
описати біль і горе, змалювати ту руїну,
що зазнала та нещасна Закарпатська Україна”.^[74]