Музей покинутих секретів

Що я вижив, це його заслуга. Виключно. Всяке було, але знаєте, як кажуть — не та мати породила, а та, що виховала… Два місяці мені було, коли вона… коли її не стало… Навіть і двох місяців ще не було. Знаєте, яка в таких дитбудинках була смертність немовлят до року? А я от — вижив… Тільки коли він мені перший раз розказав… про матір, я вже тоді дорослий був… уже одружений… тільки тоді я зрозумів, чому він мене в органи віддав. І правильно… Добре зробив, що віддав. А то не знаю, що б зі мною було… Я ж пацаном і вішатися хотів… З петлі мене виймали… в восьмому класі…

Ви служили, Амброзійовичу? А, після університету… Лейтенант? Які війська? О, це як мій тесть, Царство йому Небесне… Ну, давайте, наливайте, чого зазря посуду держати… За службу! Хух…

Знаєте, є таке поняття… І в армії з першого дня учать — «зрозуміти службу»… Офіцер безпеки — він завжди на службі, так нас учили… його так учили. Мого батька, а він у тридцять років інвалідом став… після поранення. Своїх дітей уже мати не міг… Так що я для нього був — останнє його завдання. На все життя… Служба! Розумієте? Штрафбат на дому, тас-скать… Він же ж на фронті штрафників охороняв… до того, як у Західну його направили. Тих, хто мав — скупити кров'ю… Пам'ятаєте у Висоцького пісню? «Ведь ми ж не просто-так, ми штрафнікі, нам не пісать — счітайтє камуністам…» Хороша пісня, душевна… Ну, я для батька й був таким — штрафником. За матір свою рідну… яка померла. Втекла, значить… з кінцями. Я бачив у справі ту розписку — згоду на співпрацю. Її рукою написану. І — жодного донесення потім! Жодного. Повний провал. Два з половиною роки, це ж не жарти! За кожний такий провал хтось мусив відповідати…

Ні, ви не думайте, я не виправдовую… Я навіть не знаю, чи він те все знав… Бухалов, — чи його ввели в курс, і наскільки… Але його службу я зрозумів! Зрозумів, чому він мене так ростив… Коли мама мене, бувало, пацаном од нього ховала… коли він ременя брав, військового, з бляхою, на руку так намотував… він їй тоді кричав: ти, кричав, дура, нічого не тямиш, йому ж на користь — зліший буде!.. Виховання таке було, значить… Такі методи… Зараз це все інакше сприймається, звичайно… А тоді були інші часи. Я ж кажу, все залежить від точки зору…