Читаем На полі смиреному полностью

— Було мені, братіє, видіння сьогодні, — продовжив він, приплющивши зелені, як весняна трава, очі. — І все там про брата Семена йшлося. Побачив я брата Семена в образі ворона, що тримав у роті шматок пописаного пергамену. Сидів він на гілляці, а біс у вигляді янгола просив у брата Семена той списаний листок. Брат Семен уже хотів той листок дати, бо зваблений був і повірив, що то янгол стоїть перед ним, однак злетіла з верхівки того дерева голубка і вдарила крильми янгола в вічі. І почорнів він, і звуглів, натомість, побачив я, братіє, що брат Семен і досі в подобі ворона, але вже білого.

Він розплющив очі, і вони стали, наче листя на тлі ясного неба.

— Гарний ваш сон, — сказав я спроквола. — А звідки знаєте, що та голубка теж не була перевтілений диявол?

— Почорніла не вона, а той мнимий янгол, — добродушно сказав Єремія. — Та й ти, брате, чомусь побілів.

Він хитро заскалив око, очевидно, не хотів мені лиха.

— Мені теж було цієї ночі видіння, — сказав я, роздивляючись свої нігті. — І теж про ворона і пергамен. Тільки пергамен янгол тримав, а ворон нападав на нього і хотів його видерти. І чомусь такий безпомічний був той янгол, що не відбивався від ворона, а тільки обличчя собі руками затуляв.

— І вирвав ворон те писання? — спитав зацікавлений Єремія.

— Ні, — сказав я. — Сльози янгола змили його з пергамену.

— Хто ж тим вороном був? — спитав Єремія, пильно дивлячись на мене.

— Чи,ж мені знати? — сказав я. — Самі кольори запримітив: чорне і біле і що те чорне з білим змагалося.

Ченці вже покинули обшуковувати келію і, як варто було сподіватися, знайшли вони перо, чорнило і чистий пергамен. Це видимо заспокоїло отця ігумена, він підійшов до Єремії і почав про щось із ним шепотітися. Я не чув їхніх слів, але радилися вони, очевидно, чи признавати мені зв'язок із дияволом, чи поки що не треба.

Здалося, щось дивне коїться зі мною, весь я обкипів смутком неоджалуваним. Обдивився келію: темна й понура вона була, але знайшов був тут захистя, і було мені погідно на серці: саме тут навідував мене вогонь, який допомагав мережити рядки. Сумно мені було не від того. Сумно, що все в світі ненадійне й ефемерне, що навіть у цю забуту людьми печеру можуть ввірватися темні постаті і обнишпорити все, що вважав я раніше тільки своїм. Я сам відчувся отакою келією, це по мені тупцялися ці чорні люди, це в моїй душі вони шукали списаного пергамену. По моїй голові вони блукали, по довгих, звивистих сутеренах мого мозку, винюхуючи, як винюхують сторожові пси.

— Гаразд, — сказав ігумен. — Ми вийдемо порадимося з братією. Вони вийшли, натомість залишився Єремія.

. — Даремно це чиниш, сину мій, — сказав тихо і освітив мене великими зеленими очима.

— Що я чиню? — спитав я швидко.

— Те, що знаєш ти і що бачу я. На прю хочеш іти.

— Здається, щось не те ви сказали, отче, — відповів я трохи зухвало. — Що лихого і кому я вчинив?

— Сумнів тебе посів, брате Семене, — задумливо сказав Єремія, покивуючи головою. — А сумнів і диявол, чи не одне це?

— Чи може бути дияволом те, що душу очищає? — спитав я.

— Може, й так, а може, й ні, — поважно відгукнувся Єремія. — Одне я знаю: мусиш визнати, що тебе таки спокушав біс.

— Господь з вами, отче! — тихо згукнув я.

— Подумай. — Єремія зовсім заплющив очі, а коли мав він таке безоке лице, здавався неймовірно ветхим і древнім. — Подумай, сину: і ти грішний, і я. Коли визнаєш, що спокушав тебе біс, то ми помолимося за тебе і знову станеш такий, як ми. Всіх нас біс спокушав, і кожен з нас каявся. Без каяття, сину, нема вороття!

— Вороття куди? — спитав я.

— Не прикидайся нетямущим, — сказав Єремія. — Вороття у життя, коли воно тобі дороге.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Час Быка
Час Быка

Ученый-палеонтолог, мыслитель, путешественник Иван Антонович Ефремов в литературу вошел стремительно и сразу стал заметной фигурой в отечественной научной фантастике. Социально-философский роман «Час Быка» – самое значительное произведение писателя, ставшее потрясением для поклонников его творчества. Этот роман – своеобразная антиутопия, предупреждающая мир об опасностях, таящихся е стремительном прогрессе бездуховной цивилизации. Обесчеловеченный разум рождает чудовищ – так возникает мир инферно – непрерывного и бесконечного, безысходного страдания. В советское время эта книга была изъята из магазинов и библиотек практически сразу после своего выхода в свет. О ней молчали критики, а после смерти автора у него на квартире был произведен обыск с целью найти доказательства связи Ивана Ефремова с тайным антисоветским обществом.

Иван Антонович Ефремов

Социально-психологическая фантастика