НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Десь о третій годині він почув, що Адам повернувся, і з вітальні пролунали тихі голоси. Кел приєднався до батька й Арона.

— Часи змінилися,— говорив Адам.— Юнак повинен мати спеціальність, інакше він нічого не досягне. Саме тому я радий, що ти вчишся в університеті.

— Я про це думаю, але маю сумніви,— відповів Арон.

— А ти більше не думай. Твій перший вибір правильний. Поглянь на мене. Я знаю дещо про безліч речей, але недостатньо, щоб заробляти на життя чимось одним у наші дні.

Кел сидів тихо. Адам його не помітив. Він зосередився на своїй думці.

— Цілком природно, що батько мріє про успіх свого сина,— провадив він.— І, можливо, я бачу краще, ніж ти.

До вітальні зазирнув Лі.

— Наші кухонні терези, схоже, зіпсувалися,— сказав він.— Індичка буде готова значно раніше, ніж показують розрахунки. Присягнуся, вона не важить цілих вісімнадцять фунтів.

— Нічого,— відізвався Адам,— просто тримай її в теплому місці.— І провадив: — Старий Сем Гамільтон передбачав, що такий час прийде. Він говорив, що вже не може бути універсальних філософів. Тягар знань надто великий для одного мозку. Він бачив час, коли одна людина знатиме лише якусь одну невеличку частку, але знатиме досконально.

— Так,— підтвердив Лі, стоячи у дверях,— і він шкодував про це. Він це ненавидів.

— Справді? — здивувався Адам.

Лі увійшов до вітальні. Він тримав у правій руці ополоник, а ліву підставив під нього, щоб сік індички, яким він її поливав, не крапав на килим. Але у кімнаті він забув про це і розмахував ополоником, тож краплі жиру і соку впали на підлогу.

— Тепер, коли ти спитав, я вже не впевнений,— пояснив він.— Чи то він це ненавидів, чи то я це ненавиджу замість нього.

— Не переймайся так,— попросив Адам.— Мені здається, що варто нам почати щось обговорювати, як ти сприймаєш це за особисту образу.

— Можливо, знання надто великі, а можливо, люди здрібніли,— сказав Лі.— Можливо, поклоняючись атому, вони в душі самі стали завбільшки з атом. Можливо, фахівець — це просто боягуз, який страшиться визирнути за межі своєї маленької клітки. А подумай лишень, скільки втрачає фахівець — увесь світ за своєю загорожею.

— Ми просто говоримо, як заробляти на життя.

— Заробіток — гроші,— розхвилювався Лі.— Гроші заробити легко, якщо ти хочеш тільки грошей. Але, за рідкісними винятками, люди прагнуть не грошей. Вони прагнуть розкошів, вони прагнуть любові, вони прагнуть визнання.

— Все так. Але які ти маєш заперечення щодо університету? Ось про що ми зараз говоримо.

— Вибач,— сказав Лі.— Ти маєш рацію. Я, здається, щось розкип’ятився. Ні, якщо університет — це місце, де людина знаходить свій зв’язок з усім світом, я не маю заперечень. Це таке місце? Це таке місце, Ароне?

— Не знаю,— відповів Арон.

З кухні почулося шкварчання.

— Це капосні пироги з гусячими потрухами,— вигукнув Лі й побіг на кухню.

Адам з любов’ю дивився йому вслід.

— Яка чудова людина! Який чудовий друг!

— Сподіваюся, він проживе сто років,— сказав Арон.

Адам коротко засміявся.

— А звідки ти знаєш, що йому ще немає ста років?

— Тату, як ідуть справи на льодовій фабриці? — запитав Кел.

— Та непогано. Вона окупається і дає невеликий прибуток. А що?

— Я придумав дещо, і це може давати гарний зиск.

— Тільки не сьогодні,— поспішно обірвав його Адам.— У понеділок, якщо не забудеш, тільки не сьогодні. Розумієш, мені давно не було так добре. Я почуваюся, як краще сказати? — мабуть, реалізованим. Хтозна, можливо, це просто результат міцного сну і хорошої роботи шлунку. А можливо, це тому, що ми всі разом, у мирі й злагоді,— він усміхнувся до Арона.— Ми не розуміли, наскільки багато ти для нас важиш, поки ти не поїхав.

— Я сумував за домом,— зізнався Арон.— У перші дні мені здавалося, що я просто помру.

Абра прийшла дещо збуджена. Щоки в неї розпашілися, вона була щаслива.

— Ви помітили, що на вершині Маунт-Торо вже лежить сніг? — запитала вона.

— Так, я бачив,— сказав Адам.— Кажуть, це означає, що рік буде добрий. Ми могли б цим скористуватися.

— Я майже нічого не їла,— сповістила Абра.— Не хотіла перебивати апетит для вашого обіду.

Лі вибачався за обід, як старий дурень. Він звинувачував газову плиту, яка не розпалювалася так добре, як пічка на дровах. Він звинувачував нову породу індичок, яким чогось бракувало порівняно з індичками старих часів. Але він сміявся разом з усіма, коли вони сказали, що він поводиться, як стара бабуся, що напрошується на компліменти.

До сливового пудингу Адам відкоркував шампанське, і всі поставилися урочисто до цієї церемонії. За столом встановилася атмосфера вишуканості. Піднімалися тости. Пили за здоров’я кожного, й Адам виголосив невеличку промову на честь Абри, коли пили за неї.

Очі її блищали, Арон під столом тримав її за руку. Вино пригасило хвилювання Кела, і він уже не боявся за свій подарунок.

Коли Адам доїв свою порцію сливового пудингу, він сказав:

— Здається, ніколи раніше ми так чудово не святкували День подяки.

Кел витяг з кишені піджака перев’язаний червоною стрічкою пакунок і поклав його перед батьком.

— Що це? — здивувався Адам.

— Подарунок.

Адам зрадів.