Читаем НА СХІД ВІД ЕДЕМУ полностью

— Але ж ти їх купив. Карле, ти перетворив нашу ферму на найкрасивішу з усіх тутешніх. Чому б нам не побудувати новий дім — з ванною, з водопроводом, з ватерклозетом? Ми ж далеко не бідні люди. Подейкують, що ти — чи не найзаможніша людина в наших краях.

— Не потрібен нам новий дім,— похмуро озвався Карл.— Забудь про свої примхи.

— Було б добре ходити в туалет в будинку, а не надворі.

— Забудь про свої примхи.

Адам розвеселився.

— А от я візьму й побудую гарненький будиночок просто у підліску. Як це тобі? Тоді ми не дратували б один одного.

— Тільки не на моїй землі.

— Половина цієї землі — моя.

— Я її у тебе відкуплю.

— А я не продам.

Очі Карла спалахнули:

— А я спалю твій дім дощенту.

— Не сумніваюся, ти на це здатний,— сказав Адам, раптом повертаючись із небес на землю.— Справді здатний. Що з тобою, ти аж в обличчі змінився?

— Я багато про це думав,— повільно промовив Карл.— Хотів, щоб ти підняв це питання. Проте, гадаю, ти ніколи того не зробиш.

— Про що ти?

— Не забув, як прислав мені телеграму з проханням про сто доларів?

— Ясна річ, не забув. Ти мені життя врятував. А що?

— Ти їх мені так і не віддав.

— Не може бути.

— Не віддав.

Адам подивився на старий стіл, за яким колись сидів Кир, постукуючи ціпком по дерев’яній нозі. І стара гасова лампа висіла над центром столу, проливаючи мерехтливе жовте світло.

Адам роздумливо відповів:

— Розплачуся вранці.

— Я дуже довго чекав, поки ти згадаєш.

— Твоя правда, Карле. Як я міг забути? — Адам помовчав, подумав і нарешті вимовив: — Знаєш, чому мені були потрібні гроші?

— Я ніколи не питав.

— А я ніколи не розповідав. Мабуть, соромився. Я сидів у тюрмі, Карле. Я втік з тюрми — втік.

— Бути того не може! — Карл аж рот роззявив.

— Я збирався тобі розказати. Я був волоцюгою, і мене заарештували за бродяжництво, примусили працювати на будівництві доріг — приковували кайданами на ніч. Я звільнився за шість місяців, а мене знову схопили, одразу. Отак вони будують свої дороги. Я не досидів три дні до закінчення другого строку і втік — перетнув кордон з Джорджією, обікрав крамницю, щоб переодягнутися, і послав тобі телеграму.

— Я тобі не вірю,— проговорив Карл.— Хоча ні, вірю. Ти ж ніколи не брешеш. Звісно, я тобі вірю. Чому ти мені не розповів?

— Напевне, соромився. Але мені ще більше соромно, що я не віддав тобі грошей.

— Забудь. Не знаю, чого я про те згадав.

— Господи, та ти що! Вранці віддам.

— Здуріти можна! — сказав Карл.— Мій брат — рецидивіст.

— Не обов’язково так радіти.

— Не знаю чому, але я відчуваю навіть якусь гордість. Мій брат — рецидивіст! Але, Адаме, поясни, навіщо ти чекав, коли до кінця строку залишиться три дні, й утік саме тоді?

— З двох чи трьох причин,— усміхнувся Адам.— Я боявся, що коли відбуду строк повністю, мене знову схоплять. А я розрахував, що коли я дочекаюся до кінця, ніхто не запідозрить, що я спробую втекти.

— Тут є сенс,— сказав Карл.— Але ти згадав ще якусь причину.

— Думаю, друга причина була найголовніша. Але і пояснити її дуже важко. Я вважав, що заборгував штатові шість місяців. Такий був вирок. Я не хотів нікого ошукувати. Я недодав їм усього три дні.

Карл розреготався.

— Ти ненормальний сучий син,— мовив він приязно.— Але ти ще нібито пограбував крамницю.

— Я відіслав їм гроші, та ще й додав десять відсотків.

Карл нахилився до нього:

— Розкажи мені про оту дорожню бригаду, Адаме.

— Обов’язково, Карле. Обов’язково.

Розділ 11

1

Карл почав більше поважати Адама, коли дізнався про ув’язнення. Він відчував таке тепло до брата, яке виникає до когось недосконалого, а відтак — не вартого ненависті. Адам також цим скористався. Він спокушав Карла.

— Тобі ніколи не спадало на думку, Карле, що у нас достатньо грошей робити все, що хочемо?

— А що ж ми хочемо?

— Ми могли би поїхати до Європи, погуляти Парижем.

— Що там таке?

— Де?

— Мені здалося, на сходах хтось є.

— Мабуть, кицька.

— Мабуть. Треба буде частину з них застрелити.

— Карле, ми могли би поїхати до Єгипту й обійти навколо Сфінкса.

— Ми могли б залишитися тут і непогано скористатися нашими грошима. А ще ми могли б як слід потрудитися і не гаяти день. От капосні коти! — Карл підскочив, рвонув двері та крикнув: «Дзусь!» Потім замовк, і Адам побачив, що він вдивляється у сходи. Він підійшов до брата.

Брудна купа ганчір’я і землі силувалася повзти сходами нагору. Одна худа рука чіплялася за сходинки. Друга безвільно висіла. Обличчя було вкрито кіркою, губи розтріскалися, очі визирали з-під запухлих, почорнілих повік. Чоло був відкрите, кров сочилася на сплутане, скуйовджене волосся.

Адам зійшов сходами і став навколішки перед цією фігурою.

— Допоможи мені,— сказав він братові.— Ну ж бо, внесімо її в дім. Обережно з тією рукою. Здається, вона зламана.

Жінка знепритомніла, коли вони вносили її в будинок.

— Поклади її на моє ліжко,— попросив Адам.— А сам сходи по лікаря.

— Чи не краще про неї заявити в поліцію?

— Переносити її звідси? Ні. Ти що, здурів?

— Не так я здурів, як ти. Подумай, у що лізеш.

— Заради Бога, про що тут думати?

— Двоє самотніх чоловіків приперли оце невідь-що до своєї хати.

— Ти ж так не думаєш,— обурився Адам.

Перейти на страницу:

Похожие книги

К востоку от Эдема
К востоку от Эдема

Шедевр «позднего» Джона Стейнбека. «Все, что я написал ранее, в известном смысле было лишь подготовкой к созданию этого романа», – говорил писатель о своем произведении.Роман, который вызвал бурю возмущения консервативно настроенных критиков, надолго занял первое место среди национальных бестселлеров и лег в основу классического фильма с Джеймсом Дином в главной роли.Семейная сага…История страстной любви и ненависти, доверия и предательства, ошибок и преступлений…Но прежде всего – история двух сыновей калифорнийца Адама Траска, своеобразных Каина и Авеля. Каждый из них ищет себя в этом мире, но как же разнятся дороги, которые они выбирают…«Ты можешь» – эти слова из библейского апокрифа становятся своеобразным символом романа.Ты можешь – творить зло или добро, стать жертвой или безжалостным хищником.

Джон Стейнбек , Джон Эрнст Стейнбек , О. Сорока

Проза / Зарубежная классическая проза / Классическая проза / Зарубежная классика / Классическая литература