НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Його особисте життя було також просякнуте тією новою професією. Кир Траск був людина затята. Свій дім і ферму він організував на військовий взір. Він вимагав і отримував рапорти про ведення домашнього господарства. Ймовірно, Алісу це цілком влаштовувало. Вона була не з говірких. Найлегше для неї було зробити стислий звіт. Їй вистачало клопоту з хлопцями, які підростали, з домівкою, яку треба було тримати в чистоті й охайності, з одягом, який треба було прати. А ще їй треба було берегти сили. Зненацька Алісу полишала енергія, і їй доводилося сідати й чекати, коли вона до неї повернеться. Уночі вона аж плавала в поту. Їй було дуже добре відомо, що це називається сухоти, навіть якби їй про це не нагадував натужний, виснажливий кашель. Вона не знала, скільки їй залишилося жити. Деякі люди живуть із сухотами доволі довго. Тут правил не існує. Можливо, вона не наважилася сказати про це чоловікові. Він розробив власний метод лікування хвороб, який сильно скидався на покарання. Біль у животі лікувався такою дозою проносного, що лишалося дивуватися, як після цього можна було вижити. Якби вона прохопилася про свою недугу, Кир міг би розпочати таке лікування, яке б її вбило швидше, ніж сухоти. Крім того, оскільки Кир захоплювався військовою наукою, то і його дружина вивчила один прийом, завдяки якому виживає солдат. Вона ніколи не привертала до себе уваги, ніколи не говорила, якщо до неї не зверталися, робила те, що від неї очікували — і нічого поза тим, і не прагнула заохочень. Вона перетворилася на рядового з задньої шеренги. Аліса перейшла на задній план і стала майже невидимкою.

Кому діставалося, то це хлопчакам. Кир вирішив, що хоча армія і не досконала, але все ж таки це — єдина почесна професія для чоловіків. Він горював, що не може сам бути в армії через дерев’яну ногу, але навіть уявити не міг, щоб сини його обрали щось інше за військову професію. Він відчував, що чоловік може навчитися військовій справі тільки знизу, як він сам. Згодом можна набратися справжнього досвіду, а не узяти його з книжок та підручників. Він навчав своїх синів військовому статуту, щойно вони почали ходити. Коли вони пішли до школи, стройова підготовка була для них така сама природна, як дихання, і ненависна, як пекло. Він виснажував їх вправами, відбиваючи ритм ціпком по своїй дерев’яній нозі. Він примушував їх долати пішки цілі милі, з наплічниками, набитими камінням, щоб зміцнити плечі. Він постійно тренував їх у стрільбі, облаштувавши тир у підліску за будинком.

2

Коли дитина вперше викриває дорослих — коли в її розважливій голівці вперше з’являється думка, що дорослі не володіють божественним розумом, що їхні судження не завжди мудрі, мислення не завжди вірне, а вироки не завжди справедливі,— тоді світ дитини провалюється у панічну самотність. Боги падають з п’єдесталів, і вся захищеність пропадає. Існує одна незаперечна річ у падінні богів: вони не падають помалу, а розбиваються вщент або загрузають у зелену багнюку. Скласти їх знову докупи — неабиякий клопіт; вони ніколи не повертають собі колишнього блиску. А світ дитини ніколи не повертає собі колишньої цільності. Дорослішати в такий спосіб дуже болісно.

Адам викрив свого батька. Не те щоб його батько змінився, просто Адам усвідомив якусь нову якість. Він, як і кожна нормальна істота, завжди ненавидів дисципліну, але була вона справедлива, і правильна, і неминуча як кір, її не можна було ані відкидати, ані проклинати, а можна лише ненавидіти. І тоді — це сталося миттєво, немов у голові щось перемкнулося,— Адам збагнув, що батькові методи, принаймні для нього, Адама, жодним чином не стосуються нічого на світі, крім самого батька. Оті прийоми і муштра призначалися зовсім не для хлопців, а для того, щоб виставити Кира великою людиною. Оте перемикання в голові й розкрило Адамові, що його батько — не велика людина, що насправді він дуже впертий і затятий чоловічок, який нап’яв на себе величезний ківер. Хтозна, що таке спричиняє — вираз очей, брехня, яка вийшла назовні, мить вагання? — але тоді в думках дитини бог падає з п’єдесталу.

Малий Адам був завжди слухняним хлопчиком. Щось у ньому стискалося від жорстокості, від сперечань, від мовчазної пронизливої напруженості, яка могла розвалити дім. Він допомагав утримувати спокій, якого прагнув, тим, що ніколи не вдавався до жорстокості, до суперечок, і для цього йому доводилося бути потайним, бо всі інші мали в собі жорстокість. Він ховав своє життя під покровом невиразності, а між тим багате й повне життя котилося за його спокійними очима. Це не захищало його від нападок, але створювало якийсь імунітет.

Його єдинокровний брат Карл, лише на рік з чимось молодший за нього, виростав з такою ж, як у батька, напористістю. Карл був від природи атлетичний, володів інстинктивною координацією і відчуттям часу, мав волю до перемоги, яка є запорукою життєвого успіху.