Читаем НАРИС ІСТОРІЇ ОУН (Перший том: 1920-1939) полностью

Оборонне збройне поготівля в Миколаївщині над Дністром перетворилося 10 вересня 1939 року в невелике повстання. З ініціятиви членів ОУН Василя Демури з Демні та Дмитра Ґаджери з Лівчиць, який протягом одного року ховався в миколаївських лісах, роззброєно польську поліцію та встановлено українську владу в селах Демня, Устє, Надітичі, Веринь, Крупсько, Розділ, Ілів, Стільсько, Березина й Наддністрянська-Дем'янка. Всіх віком від 18 до 35 років життя мобілізовано. Польську охорону залізничного моста на Дністрі біля Розвадова зліквідовано й роззброєно кілька ватаг польських мародерів.

Одначе, в Жидачеві були скупчені відділи польської поліції, евакуйовані з округ Дрогобича й Самбора, силою 600 людей, які 14 вересня 1939 року, під командою якогось полковника польської армії, вирушили на згадані українські села, щоб їх спацифікувати. В обороні українських сіл стало приблизно 500 українських повстанців, слабо озброєних. Бої тривали три дні. Перший зудар відбувся біля Волцнева, в якому згинуло 3 повстанців і 7 польських поліціянтів. Завзяті бої відбулися опісля в Дем'янці та в Надітичах, у яких на полях Надітич згинуло 42 поліціянти. Поляки знущалися над селянами й запалили атаковані ними села. Але після трьох днів польські поліційні відділи залишили миколаївсько-жидачівський район і через Стрий втекли на Мадярщину.

Бої в Щиреччині

Бої в Щиреччині мали типово оборонний характер. Вніч з 11 на 12 вересня озброєні боївки ОУН під проводом братів Івасиків, Бордуна та колишнього українського старшини проф. Льва Шанковського, як військового фахівця, роззброїли приблизно 500 польських вояків, що скупчилися були в селах Ставчани й Оброшин та погрожували погромами тим і сусіднім селам. Роззброєних поляків замкнено в селянських клунях, а після проведення слідства затримано тільки старшин, а рядовиків випущено на волю, попередивши їх, що за всякі спроби тероризувати українське населення їх зустріне з боку українців сувора кара.

14 вересня новий польський військовий відділ напав на Бартатів, але озброєні українські відділи з Оброшина, Ставчан і Бартатова розгромили їх.

Бої у Стрийщині

11 вересня 1939 року боївки ОУН роззброїли або прогнали польську поліцію також у районі Стрия. Не чинив їм спротиву й військовий відділ, що переляканий появою німецьких пробойових з'єднань, поспішно тікав до Мадярщини. Одначе, німецькі відділи подалися з Самбірщини на Львів, а на терен Стрийщини прийшли через Дрогобич нові польські військові відділи, що тікали перед німцями з Самбірщини. Почувши про те, повернувся також той польський військовий відділ, який утік був із Стрия; поляки кинулися „пацифікувати” українські села, спаливши село Дуліби й поруйнувавши інші сусідні села. В Завадові поляки закололи баґнетами кількох спійманих молодих українців – після варварських знущань над ними. Між замордованими був також син пароха Завадова, о. Охримовича, наймолодший брат Степана Охримовича.

У зв'язку з тим прийшло до кількакратних збройних зударів між польськими військовими відділами й українськими самооборонними частинами, що їх організувала ОУН.

Бої зорганізованих Організацією Українських Націоналістів самооборонних відділів з польською поліцією та утікаючими відділами польської армії відбулися у вересні 1939 року майже в кожному повіті. Жахливі образи сіл, в яких полякам пощастило провести варварське плюндрування, – попалені хати, постріляні жінки й діти, змасакровані трупи спійманих чоловіків, з видовбаними багнетами очима, – виразно свідчили про те, чого мала очікувати вся українська людність від озвірілих поляків, якщо б з ініціятиви й під проводом ОУН не творилися були відділи самооборони.

22 вересня 1939 року, з часу капітуляції Львова, Польща перестала існувати; оборона обложеної Варшави й фортеці Модліна, яка дещо протяглася, була вже тільки епізодом фіналу. Тисячі українських в'язнів із польських тюрем і концентраційного табору в Березі Картузькій вийшли на волю.

Зарозуміла своєю нібито могутністю, Польща розлетілася. Великий розділ революційної боротьби ОУН – боротьби проти польського окупанта закінчився.


Перейти на страницу:

Похожие книги

100 знаменитых анархистов и революционеров
100 знаменитых анархистов и революционеров

«Благими намерениями вымощена дорога в ад» – эта фраза всплывает, когда задумываешься о судьбах пламенных революционеров. Их жизненный путь поучителен, ведь революции очень часто «пожирают своих детей», а постреволюционная действительность далеко не всегда соответствует предреволюционным мечтаниям. В этой книге представлены биографии 100 знаменитых революционеров и анархистов начиная с XVII столетия и заканчивая ныне здравствующими. Это гении и злодеи, авантюристы и романтики революции, великие идеологи, сформировавшие духовный облик нашего мира, пацифисты, исключавшие насилие над человеком даже во имя мнимой свободы, диктаторы, террористы… Они все хотели создать новый мир и нового человека. Но… «революцию готовят идеалисты, делают фанатики, а плодами ее пользуются негодяи», – сказал Бисмарк. История не раз подтверждала верность этого афоризма.

Виктор Анатольевич Савченко

Биографии и Мемуары / Документальное