Народные русские сказки А. Н. Афанасьева в трех томах. Том 3

Атаман засмеялся и говорит мужику: «Ну, брат, теперь ты к своей хозяйке лучше и не показывайся; а то беда будет». — «Нет, дяденька, ничего не будет; даже слова худого не скажет!» — «Врешь, мужик! Если за это да не обругает тебя хозяйка, так вот двенадцать фур с солью — все отдам тебе и с волами!» — «Хорошо, атаман!» — «Ну, а если обругает?» — «В вечную кабалу к тебе пойду!»

Заложились[235] и пошли в деревню. Добрались до двора; атаман стал в сенях и слушает, а мужик вошел в избу: «Здравствуй, жена!» — «Здравствуй, муженек! Что ж, променял волов?» — «Променял». — «Где же телега?» — «За козу отдал». — «А коза где?» — «За кошелек пошла». — «А кошелек где?» — «За перевоз взяли». — «Ну, слава богу, что сам-то назад воротился! Раздевайся скорей да садись за стол, пообедай; чай, давно проголодался? О волах не кручинься; нет волов — и заботы у нас не будет!» Мужик сел за стол и кричит: «Эй, атаман! Ступай в хату; ну что — слышал? Правда моя!» — «Правда, земляк, — сказал атаман, вздохнувши, — бог с тобой, забирай все двенадцать фур — и с солью и с волами». Вот так-то и разбогател мужик и стал себе жить-поживать да добра наживать.

№409 [236]

Був собі дід да баба; у них не було ніколи дітей. Пішла баба по́ воду; коли дивиться — горошина котиться по дорозі; баба взяла — вкинула у відро, прийшла додому, виливає воду да й каже своєму діду: «Я найшла на дорозі горошину». Дід каже: «Дай мені, стара! Я ïï посажу». Дід узяв да й посадив під полом. Вона росте не по дням, а по часам, і не по часам, а по минутам; от виросла вона до неба, і вродились на ній стрючки так рясно, що ніхто і не згадає.

От дід стереже тих стрючків, да так, що по цілим ночам не спить да стереже. В середу к вечері дід заснув; коли встає вранці — нема стрючків. Він каже: «Піду до бога, нащо він моï стрючки забрав?» Да й прийшов до бога і каже: «Нащо ти моï стрючки забрав?» Бог йому каже: «Коли я твоï стрючки забрав, так на́ тобі за твоï стрючки золоті постольці, серебряні волока»[237]. Дід узяв, подяковав да й пішов; іде — коли пастух пасе ко́ні. От вони поздраствовались; пастух його питає: «Де, діду, був?» Він каже: «У бога». — «Що тобі бог дав?» — «Золоті постольці, серебряні волока». — «Дай мені ïх, я тобі дам самого луччого коня».

Він узяв коня, подяковав да й пішов; іде да іде — коли чередник[238] пасе скот. От вони поздраствовались. Чередник його питає: «Де ти, діду, був?» — «У бога», — каже. «Що тобі бог дав?» — «Золоті постольці, серебряні волока». — «Де ж вони?» — «Проміняв за коня». — «Проміняй мені коня за вола».

Він узяв вола, подяковав да й пішов; іде да іде — коли пастух пасе овечки. От вони поздраствовались. «Де ти, діду, був?» — питає пастух. «У бога». — «Що тобі бог дав?» — «Золоті постольці, серебряні волока». — «Де ж вони?» — «Проміняв за коня». — «Де ж той кінь?» — «Проміняв за вола». — «Проміняй мені вола за самого луччого барана».

Він проміняв, узяв барана і пішов; іде да іде — коли свинар пасе свині. От поздраствовались. Той свинар його питає: «Де ти, діду, був?» — «У бога». — «Що тобі бог дав?» — «Золоті постольці, серебряні волока». — «Де ж вони?» — «Проміняв за коня». — «Де ж той кінь?» — «Проміняв за вола». — «Де ж той віл?» — «Проміняв за барана». — «Проміняй мені барана за самого луччого кабана».

Він проміняв, подяковав да й пішов; іде да іде... Прийшов у город, дивиться — коли на базарі чоловік продає шила. От вони поздраствовались. Той чоловік його питає: «Де ти, діду, був?» Він каже: «У бога». — «Що тобі бог дав?» — «Золоті постольці, серебряні волока». — «Де ж вони?» — «Проміняв за коня». — «Де ж той кінь?» — «Проміняв за вола». — «Де ж той віл?» — «Проміняв за барана». — «Де ж той баран?» — «Проміняв за кабана». — «Проміняй мені кабана за шило».

Він узяв шило, подяковав да и пішов; іде да іде — коли коробейник наустрічу. От вони поздраствовались. Той його питає: «Де ти, діду, був?» — «У бога». — «Що тобі бог дав?» — «Золоті постольці, серебряні волока». — «Де ж вони?» — «Проміняв за коня». — «Де ж той кінь?» — «Проміняв за вола». — «Де ж той віл?» — «Проміняв за барана». — «Де ж той баран?» — «Проміняв за кабана». — «Де ж той кабан?» — «Проміняв за шило». — «Проміняй мені шило за іголку».

Дід проміняв і пішов додому; став перелазить через тин да й загубив іголку. Баба вибіжала із хати: «Я без тебе трохи не пропала! Де ти, мій дідусю, був?» — «У бога». — «Що тобі, старенький, бог дав?» — «Дав мені золоті постольці, серебряні волока». — «А де ж вони?» — «Проміняв за коня». — «А де ж, дідусю, коник?» — «Проміняв за волика». — «А де ж, дідусю, волик?» — «Проміняв за барана». — «А де ж, дідусю, баран?» — «Проміняв за кабана». — «А де ж, дідусю, кабан?» — «Проміняв за шило?» — «А де ж, дідусю, шило?» — «Проміняв за іголку; тобі, старенька, хотів гостинця принести, да став лізти через тин да й загубив». — «Я рада, що ти сам пришов!». Обнялись, поціловались і пішли в хату.

Сказка про братьев Фому и Ерему

№410 [239]