Читаем Народные русские сказки. Том 1 полностью

Наганяець яна абратно; відзіць ён, што яна блізко, і бросіў ёй ў рот тры сокалы. Апяць змея до сіняго мора паляцела ваду піць, а яны ўшлі дальш. Аглядываецца Пакацігарошак, змея апяць яго наганяець, і відзіць ён сваю неустойку, ўзяў да бросіў ей тры хорты ў рот.

Апяць яна да сіняго мора паляцела ваду піць; пакудава напілась, яны шчэ дальше ўшлі. Аглядываецца ён і візіць, што апяць яна даганяець; Пакацігарошак, узяўшы абоіх таварыщей, і ўбросіў ў рот. Змея паляцела да сіняго мора ваду піць, а ён дальш. Даганяець яна апяць; ён аглядываецца, відзіць, што недалеко, і гаворыць: «Госпаді, сахрані мяне і спасі маю душу!» І відзіць ён уперед сабе жалезны завод, і ўпадаець43 у гэту кузніцу. Кузнецы гавораць да яго: «Што, чужостранны чалавек, так абрабеў?» — «Пачтеннейшые гаспада! Сахраніце мяне ад нечыстай сілы і спасіце маю душу». Яны, ўзяўше, кузню заперлі наглухо. «Аддайце маё!» — гаворыць змея. Вот кузнецы гавораць ёй: «Праліжы жалезны дзверы, а мы яго табе на язык паложым».

Яна пралізала дзверы і язык ў средзіну ўсадзіла. Кузнецы ўзялі ўтраіх гарачымі клещамі за язык і гавораць: «Ступай, чужостранны чалавек! Што хочеш, з нею рабі». Ён выходзіць на двор і давай змею біць, і пабіў на ёй шкуру да касцей, а косці да мазгоў, і ўзяў яну з усем тулобіщом закапаў на сем сажон глубіны. Вод ён і цяпер жывець, да клочче жуёць, а мы хлеб, бо ў яго нет! І я там быў, мед-віно піў; па барадзе цякло, а ў губе ня было.

Иван Попялов

Жил сабе дед да баба, и было у них три сына': два разумных, а третий дурень — по имяни Иван, по прозванию По'пялов. Ён двенадцать лет ляжав у по'пяле1 , вопасля' таго встав из по'пялу и як стряхнувся, дак из яго злятело шесть пудов по'пялу. В том царстве, где жив Иван, не было дня, а всё ночь; ета зрабив змей. Во Иван и абазва'вся, штоб истра'бить етаго змея, да и ка'жа свайму батьку: «Тату! Зраби мини куцабу'2 в пять пудов». Узявши тую куцабу', ён пашо'в на по'ля и кинув яе' угару'3 и пашо'в дамо'в. На дру'гий день пришо'в Иван на по'ля, на то'я ме'ста, где падкинув куцабу', наста'вив лоб — як лятить тая куцаба', як уда'ря яго в лоб, да и разбилась надво'я.

Иван пришо'в дамов да и ка'жа свайму батьку: «Тату! Зраби мини другую куцабу' в десять пудов». Узявши тую куцабу', Иван пашо'в на по'ля да и кинув яе' угару': лятела тая куцаба' три дни и три ночи. На четвертый день пашо'в Иван на то'я ме'ста — як лятить тая куцаба'; ён наста'вив калено, и тая куцаба' разбилась на три части. По'пялов, пришо'вши дамо'в, загада'в4 батьку зрабить третью куцабу' у пятнадцать пудов. Узяв тую куцабу', пришов на по'ля и падкинув яе' угару': лятела тая куцаба' шесть дней. На сёмый день Иван пашо'в на то'я ме'ста; лятить тая куцаба', як уда'рицца аб лоб Иванав, дак аж лоб падався. Во ён ка'жа: «Ета куцаба' издержа змея!»

Во, сабравшись, Иван паехав с брата'ми пабивать таго змея. Едя ён да едя, аж стаить хатка на куриной ножке, а в той хатце живе' змей. Яны та'матка5 астанавились. Иван павесив сваи рукавицы да ка'жа брата'м: «Як из маих рукавиц патяче' кровь, дак прибега'йте ка мне на по'мачь». Сказавши ета, Иван пашо'в у хату и сев пад масто'м6 — аж едя змей на трёх галава'х: конь, спаткну'вся, сабака завыла, сокол затвеле'в7 . Змей гаво'ря: «Чаго ты, конь, спаткну'вся, сабака завыла, сокол затвеле'в?» — «Якжа мини не спатыкацца, — ка'жа конь, — кали пад масто'м сядить Иван По'пялов». Во' змей и ка'жа: «Выхади-ка суда', Иванушка! Памеряем с табою силы». Ён выхо'дя, и стали яны бицца. Иван пабив таго змея да и сев изно'ва пад мост.

Едя другий змей на шести галавах; ён и таго змея пабив — аж е'дя третий на двенадцати галавах. Ён и с тым став бицца и збив яму девять галов: не стало у змея силы. Глядять яны — аж лятить во'ран и кричить: «Кровь! Кровь!» Змей и ка'жа таму во'рану: «Ляти да маей жо'нки; яна заесть Ивана По'пялова». А ён ка'жа: «Ляти к маим брата'м; як яны приедуть, мы етаго змея убьем и тябе мяса аставим». Во'ран паслу'хав Ивана, палятев к яго брата'м да и став ка'ркать над их галавами. Браты' праснулись и, пачувши во'ранав крик, пабегли на по'мачь к брату; убили таго змея, взяли зме'еву галаву', и, пришо'вши к яго хате, яны разламили галаву' — и став белый свет па всяму царству.

Пабивши змея, Иван По'пялов с брата'ми пае'хав дамо'в и забыв взять рукавицы; вяле'в брата'м падаждать яго, а сам вярнувся за рукавицами. Як падъехав к ха'те и хатев взять рукавицы, глядить — аж там змеиха и змее'вы дочки' размавля'ють8 праме'ж сабою. Ён зрабився като'м да и став курня'вкать9 пад дверями. Яны пустили яго у хату. Ён, выслухавши всё, што яны гаварили, ухватив рукавицы и пабег. Прибегши к брата'м, сев на каня; во яны и паехали. Едуть яны да едуть; во пред ими зелёный луг, а на том лугу падушки шавко'вые. Во братья и кажуть: «Папасём ту'точка10 каней и сами аддышем»11 . Иван ка'жа: «Пасто'йтя, братцы!» — да, узявши куцабу', ударив па падушкам; из тых падушак патякла кровь.

Перейти на страницу:
Нет соединения с сервером, попробуйте зайти чуть позже