Наталка Полтавка

№ 6
Всякому городу нрав і права,
Всяка імієть свой ум голова,
Всякого прихоті водять за ніс,           | (2)
Всякого манить к наживі свій біс.!     |
Лев роздираєть там волка в куски,
Тут же волк цапа скубе за виски;
Цап в огороді капусту псує:        | (2)       
Всякий з другого бере за своє. |
Всякий, хто вище, то нижчого гне, -
Дужий безсильного давить і жме,
Бідний багатого певний слуга,   | (2)
Корчиться, гнеться пред ним, як дуга. |
Всяк, хто не маже, то дуже скрипить,
Хто не лукавить, то ззаду сидить;
Всякого рот дере ложка суха -               | (2)
Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?   |

В ы б о р н ы й. Воно так! Тілько великим грішникам часто і даром проходить, а маленьким грішникам такого задають бешкету, що і старикам невпам'ятку. Добре, пане возний, я вас поважаю і зараз іду до старої Терпилихи. Бог зна, до чого веде, - може, воно і добре буде, коли ваша доля щаслива.

Дует № 7
Возный и Виборний
Ой доля людськая - доля єсть сліпая!
Часто служить злим, негідним і їм помагає. (2)
Добрі терплять нужду, по миру товчуться,
І все не в лад їм приходить, за що не возьмуться. (2)
До кого ж ласкава ся доля лукава,
Такий живе як сир в маслі, спустивши рукава. (2)
Без розума люди в світі живуть гарно,
А з розумом та в недолі вік проходить марно. (2)
Ой доле людськая, чом ти не правдива,
Що до інших дуже гречна, а до нас спесива. (2)

(По окончании пения уходят).

 Сцена переменяется й представляет внутреннось хаты Терпилихи.

Явление 4

Терпилиха прядет, Наталка шьет.

Т е р п и л и х а. Ти оп'ять чогось сумуєш, Наталко! Оп'ять щось тобі на думку спало?..

Н а т а л к а. Мені з думки не йде наше безталання.

Т е р п и л и х а. Що ж робить? Три роки уже, як ми по убожеству своєму продали дворик свій на Мазурівці, покинули Полтаву і перейшли сюди жити; покойний твій батько довів нас до сього.

Н а т а л к а. І, мамо!.. Так йому на роду написано, щоб жити багатим до старості, а умерти бідним; він не виноват.

Т е р п и л и х а. Лучче б була я умерла: не терпіла б такої біди, а більше через твою непокорность.

Н а т а л к а (оставляя роботу). Через мою непокорность ви біду терпите? Мамо!

Т е р п и л и х а. Аякже? Скілько хороших людей сватались за тебе - розумних, зажиточних і чесних, а ти всім одказала; скажи, в яку надежду?

Н а т а л к а. В надежду на бога. Лучче посідію дівкою, як піду замуж за таких женихів, як на мені сватались. Уже нічого сказать - хороші люди!

Т е р п и л и х а. А чому й ні? Дяк тахтауловський чом не чоловік? Він і письменний, розумний і не без копійки. А волосний писар і підканцелярист Скоробрешенко - чому не люди? Кого ж ти думаєш -може, пана якого або губерського панича? Лучче б всього, якби вийшла за дяка, - мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі і попадею.

Н а т а л к а. Хотя б і протопопшею, то бог з ним! Нехай вони будуть розумні, багаті і письменнійші од нашого возного, та коли серце моє не лежить до їх і коли мені вони осоружні!.. Та і всі письменні - нехай вони собі тямляться!

Т е р п и л и х а. Знаю, чом тобі всі не люб'язні; Петро нав'яз тобі в зуби. Дурниця все те, що ти думаєш; чотири годи уже, як об нім ні слуху нема, ні послушанія.

Н а т а л к а. Так що ж? Адже і він об нас нічого не чує, та ми живемо; то і він жив і так же пам'ятує об нас, та боїться вернуться.

Т е р п и л и х а. Ти не забула, як покійний твій батько напослідок не злюбив Петра і, умираючи, не дав свого благословенія на твоє з ним замужество; так і мого ніколи не буде.

Н а т а л к а (подбегает к матери, схватывает ее руку и поет).