Навіщо. What For

— Є така чи легенда, чи бувальщина, що перед другою світовою на стіні будинку чи то в Італії, чи в Німеччині з`явився напис, звісно, невідомого автора — "Якби я був справжнім поетом, я зумів би запобігти війні". Якби я був справжнім поетом, не тільки за позивним, знав те чарівне слово, що зупиняє смерті, повірте, вже б його вимовив. Ще за життя. Хоча воно в мене офіційно продовжується — те, що лишилося від мого тіла, вороги скинули у яму там же, під Червоносільським, в братську могилу, де поруч ще десятки побратимів. Може, з часом пошуковці знайдуть її, відтак біологічна експертиза встановить, де саме моє останнє місце на Землі. Тільки батьки відмовляються здавати свою кров на аналіз ДНК — не вірять, що я міг загинути, не хочуть про це знати, ось є в них довідка, що пропав безвісти, і тішаться… Говорять між собою, може, я в Чечні у полоні, раб у багатій сім`ї, мене напевне поважають і годують, як же інакше, тільки телефона не дають… А, може, обдурив ворогів, узяв у когось з них, убитих, документи, виїхав до Росії, заховався десь подалі й як тільки війна скінчиться, одразу дам про себе знати… У мене що мама, що тато вигадують будь-які історії — я ж весь в них, що писати почав. То нехай так і буде, казка для моїх стареньких, аби чекали. Якби я був справжній поет… Ні, в мене замало хисту, я ніколи не зміг би вигадати навіть те, що побачив на власні очі. Це оточення з усіх боків, мало не зсередини, зрадою і ненавистю, цей котел, солдатський казанок, ні, велетенський казан, в який було вкинуто, викинуто купу абсолютно різних людей, абсолютно різних людей... Жоден з нас не очікував нічого такого, така була собі людська сировина. І вона варилася в цьому котлі, довго, криваво, пекельно, зрештою перетворюючись на ту смолу гарячу, якою, я це точно знаю, і заллється врешті ненажерлива пелька війни… А ще в мене за цей рік збірка вийшла. Друзі видали мою захалявну книжечку. А як видали, в одну з газет лист прийшов з тюрми, а в ньому — папірець з віршем. Російський офіцер надіслав, зберіг, вбивця мій. Написав: «Это последнее стихотворение поэта, которое случайно попало ко мне». Ні, випадково ти у мене влучив, а вірш цей не останній, просто я його колись на папірці записав. А останній насправді ось який.

Поет починає читати, решта бійців підхоплює і продовжує по кілька рядків.

Поет

— Війна — відображення миру в кривому дзеркалі. Якщо дивитися довго — спочатку смішно, Потім — боляче, а далі — дивно і страшно…

Велес

— Довго і гучно страшно, і все страшніше, Бо вже ніколи й нікуди війна не щезне.

Слон

— А від кожного пострілу із гармати Тільки більше та більше дзеркальних друзок,

Лавр

— І ці сотні тисяч дрібних уламків Потрапляють в серця тих, хто там воює З непомітним нікому вже холодком .

Тесей

— І бійці лишаються далі жити, Викладати кригою слово «вічність».

Стрілка

— А вночі, прокидаючись у нестямі, Оглядаються, де ж ти, названа сестро, Чи несеш своє рятівне кохання…

КІНЕЦЬ П`ЄСИ.