Не судилось (Панське болото)

Д м й т р о. А не було ще?

П а ш к а. Нi.

Д м и т р о. Чого б же вона зосталася, не знаєш ти?

П а ш к а. Може, коло матерi…

Д м и т р о. Хiба погiршало?

П а ш к а. Боронь боже!

Д м и т р о. Так чого ж? Мати ж i встають уже, та й Степанида коло їх ночує; Катрi б слiд i розважитись чим-небудь: аж змарнiла…

П а ш к а. А тобi дуже шкода Катрi?

Д м и т р о. Атож!

П а ш к а. Так що, якби, крий боже, вона вмерла…

Д м и т р о. Господи! Хiба Катря слаба? Може, лiкар казав? Не затаюй, Христа ради!

П а ш к а. Як ти її любиш!

Д м и т р о. Довго ти будеш з мене жили тягти? Кажи все! Вкинула вогню, так печи разом!

П а ш к а. Заспокойся! Катря нiчим не слаба, — здорова; то я так хотiла тiльки спитати, чи ти б її нiколи не забув?

Д м и т р о. Бога ти не боїшся жартувать таким словом; та ти все їдно, що ножа менi у серце встромила та й повернула ще тричi!

1-а д i в ч и н а (до Євстрата). Як побивається за Катрею!

Є в с т р а т. А Катрi про його, може, й думки нема.

1-а д i в ч и н а. Тут оце розказували… (Щось шепоче).

Є в с т р а т (засмiявся). Унадився, значить, журавель…

Д м и т р о (прислухався, завважив). Хто ще там шипить? Хто згадує Катрю?

Є в с т р а т. А хоч би й я! Хiба вона преподобилась уже, що не можна?

Д м и т р о. Дивись, часом, щоб я твого паршивого язика з пельки не витяг!

Є в с т р а т. Чого ти сiкаєшся, чого лаєшся?

П а н а с. Що ж це, не можна про Катрю й пожартувати? Хiба вона заручена з тобою?

Д м и т р о. Хоч i не заручена — дарма! Вона — сестра менi, i рiднiша за всiх вас укупi! Мене як хоч вилай, а за неї я перерву горлянку кожному! Грiха не побоюсь! (Пiшов).

Є в с т р а т. Чи вiн не сказився?

П а н а с. Цур йому! Не чiпай! (Зирнувши на гай), Гля! Чи то не панi у бiлому маячить? Ходiмо далi!

Iдуть назад.

П а ш к а (стояла замислена). Як вiн її любить! (Теж, зiтхнувши, пiшла).

В И Х I Д IV

Тi ж та Аннушка й панi.

А н н а П е т р i в н а. Какая тут глушь! Я ни разу, кажется, еще не была в этой части парка? Что это за развалина? (Сiда на колодi).

А н н у ш к а. Не знаю, што воно бiлб. Там под низом льох, такой довгой, просто вужасть! Я раз туда хотела полєзти, да так спужалась…

А н н а П е т р i в н а. Тут и девки гуляют?

А н н у ш к а. Да, девушки з кавалерами, з вечора натiрально.

А н н а П е т р i в н а. Ты говорила, что сюда и Павел Платонович ходит?

А н н у ш к а. Да, я їх видєла здєсьдечки нєсколько разов.

А н н а П е т р i в н а. А взгляни, не идет ли? Смотри не пропусти; да посторожи там…

А н н у ш к а (обходячи, набiк). Сторожи! Вона тут рандєвою занiматиметься, а ти на часах стой… Ех, життьо! (Iде далi).

А н н а П е т р i в н а. Как эта таинственность, неразгаданность отношений обновляет силы! Ах, сколькс их прожито! Какая вереница воспоминаний! И вот закопаться в зтой глуши, где ни души не отыщешь?.. Павел меня очень волнует: такая нетронутая, сильная натура.

П а р у б к и i д i в ч а т а (стиха спiвають).

Ой мiсяцю, мiсяченьку, зайди за комору:
Нехай з своїм милесеньким трошки поговорю!
Ой мiсяцю, мiсяченьку, i ти, зоре ясна.
Та свiти там по подвiр'ю, де дiвчина красна!

А н н а П е т р i в н а. Поют? Где зто? (Встає i прислухає).

Д i в ч а т а. Гляньте, чи не панi йде?

П а р у б к и. Мабуть. Рушаймо!

Розходяться парами, обнявшись, спiваючи.
Ой зацвiла макiвочка, зачала бринiти;
Iде козак вiд дiвчини, — починає днiти!

А н н а П е т р i в н а. Песни, объятия, свобода наслаждений… Ах, как зто вновь меня наркотизирует! Дрожу, как девчонка; так жарко в груди, — кровь даже бросилась в лицо… До сих пор я не могу привыкнуть к минуте ожидания, быть хладнокровной… Что ато? Жизненность сил или жгучесть темперамента, порода?

А н н у ш к а (вернувшись). Как будьто што-то пройшло, та завернуло направо — может, i вонi.

А н н а П е т р i в н а. Пойдем навстречу.

Iдуть направо.

В И Х I Д V

Катря i Пашка.

П а ш к а. Тут Дмитро за тебе було таку бучу збив, що трохи нещастя не було!

К а т р я. Ох менi лихо, чого?

П а ш к а. Та так абичого… бiльш розсердився, що тебе не було.

К а т р я. Що менi в свiтi робити? I Дмитра шкода, i не знаю, що йому й казати!

П а ш к а. Хiба з Дмитром у тебе що вийшло?

К а т р я. Боронь боже! Тiльки вiн за мною душi не чує, а мене… в черницi тягне.

П а ш к а. Та що це з тобою сталося?

К а т р я. Хто його зна: чи менi наврочено, чи у мiй слiд хто вступив? Все одно та одно на думцi… не дає менi нi робити, нi спати!

П а ш к а. Що ж то, Катрусю?

К а т р я. Так… нiчого… нудьга тiльки… Тут нема нiкого на вулицi, не приходив нiхто?

П а ш к а. Про кого ти питаєш? (Дивиться їй пильно у вiчi).

К а т р я (похнюпилась). Так собi… про всiх, що були.

П а ш к а. Брешеш! Про панича Михайла. Ой дивись, чи ти не закохалась?

К а т р я. Що ти? Що ти? I не говори менi про це!