Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу

Доктор Брякус зблід, далі скоромовкою пролепетав: «Одну секундочку… Одну секундочку…» Присів над штангою, протер окуляри, ще раз подивився на вагу і раптом побіг у будинок. Через хвильку з’явився з шампанським і фужерами.

– Молодий чоловіче, дорогий ви мій! – з порогу схвильовано звернувся Брякус до Івана. – Це неймовірно, але факт! Запам’ятайте цей день: сьогодні ви встановили новий рекорд Республіки! Ура!

– Ура! – гукнули за тренером Станіслав з Корнелієм.

Шампанське пили, сидячи просто на траві.

– Через тиждень – республіканський чемпіонат. Так що готуйтеся, – поплескав він по плечу Силу. – Я завжди вірив у вас. Ми повинні довести їм, що я… – він заскрипів зубами, не закінчивши думки. – На сьогодні тренування завершено, – раптом розсміявся Брякус. – Хлопці, я вас люблю! Який фантастичний день! Цінуйте життя, дорогенькі мої! Воно – прекрасне!

Учні ніколи не бачили таким наставника. Він щасливо посміхався, допомагав їм одягатися і пурхав по газону, як метелик. А на прощання послав усім повітряний поцілунок.

«Оце так-так», – пошкрябав потилицю Іван Сила і насунув на очі картуза. Не пообідавши, він поплентався до вокзалу. «Для чого встановлювати рекорди, якщо після них забувають нагодувати?» – міркував дорогою парубійко.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ, У ЯКОМУ АГЕНТ ФІКСА ВИКОНУЄ ДОРУЧЕННЯ УРЯДУ

Уже другий день перевдягнений у жебрака агент Фікса проводив на вокзалі. Начепивши темні побиті окуляри, дірявий капелюх та допотопний одяг невідомого фасону і кольору, він скреготливим голосом просив: «Подайте інвалідові Великої війни». А поміж тим, своїм шпигунським оком та вухом все бачив і чув, час від часу щось нотуючи олівцем у маленькому блокнотику.

«Пода-а-а-а-йте інвалідові», – затягнув учергове Фікса, коли його хтось легенько шарпнув за рукав. Перед ним стояв підліток з давно непраним волоссям і нечесаним одягом (можна навпаки, але від цього нічого не зміниться), який тинявся вокзалом. «Чого тобі?», – визвірився він на Міху (а це був таки Голий).

– Дядьку, вас там кличуть. У дуже важливій справі. Просили прийти непомітно, – промовив він ангельським голосочком.

«О! Це цікаво, – зрадів агент. – Хтось хоче здати таємну інформацію».

– Веди, синку, веди, – продовжував грати жебрака Фікса. – Бог віддячить тобі за добрі справи.

Вони зайшли між вагони.

– Треба пролізти під ешелоном, аби не обходити цілий потяг. Вас чекають там, – показав Міха рукою. (Це було самотнє дерево прямо по курсу, яке слугувало бродяжкам за туалет). Агент на всяк випадок стис у кишені пістолет і, крекчучи по-старечому, нагнувся. (У ньому помер великий актор малого театру!)

У цю мить хтось огрів його з розмаху по потилиці дошкою, які лежали тут штабелями. Фікса зойкнув і розпластався на землі.

Міха став гарячково нишпорити в його кишенях, поки не наткнувся на посвідчення таємного агента 008. Тепер уже зойкнув Голий, але не надовго, бо рука Фікси мертвою хваткою вчепилася йому в горлянку.

– Я не-е зна-а-в! – пробував виправдатися Голий.

– Падлюка! Босяк! Голодранець! – зло сичав агент 008. – Ти теж у їхній банді! Тобі наказали мене прибрати, чи не так?!

Він вигнув малому руку і прикував наручниками до себе.

– А тепер ходімо! І без зайвого писку! А то зітру в порошок, паскудь!

Фікса нарешті намацав свої темні окуляри під вагоном, і вони рушили чудернацькою парою.

Перед відвідувачами вокзалу відкрилася жаліслива картина: двоє нещасних бідаків, обійнявшись, шкандибали назустріч долі. «Подайте інвалідам Великої війни», – раптом жалібно затягнув Міха. Фікса його щосили вщипнув, та було пізно.

«Тримайте, голубчики», – не втрималася сердешна бабуся і вручила їм по пиріжку з капустою. Однак інваліди їй навіть не подякували.

РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ, У ЯКОМУ ІВАН СИЛА РОЗРЯДЖАЄ СИТУАЦІЮ

В Івана гуло в голові, адже алкоголю він ніколи не вживав. І взагалі, вів здоровий спосіб життя. Тому, побачивши Міху, який переходив вулицю з невідомим попід руку, привітно їм загукав. На диво, вони навіть не зупинилися, а вусатий чолов’яга почав на Івана раз у раз озиратися.

Це здалося новоспеченому рекордсменові дивним. Та й кортіло розповісти товаришеві про свої успіхи, тому він вирішив солодку парочку наздогнати. Бачачи, що за ними швидко йде здоровань, агент Фікса прийняв єдино правильне рішення: зустріти ворога у всеозброєнні, але з максимально вигідної позиції. Він звернув у найближчий під’їзд і сховався за вхідними дверима, при цьому так стиснувши хлопчині горлянку, що той не міг навіть пискнути.

– Міхо! Ти де? – почувся зовсім близько голос Івана.

Ще мить – і його могутня постать з’явилася у дверях. Фікса з усієї сили вдарив руків’ям револьвера Силу в потилицю. Але в останній момент Міха штовхнув агента, тож удар вийшов змазаним. Було боляче, але не смертельно.