Нет блага на войне

«Національний фанатизм, це зброя (оружие) сильних народів, якою доконуються (вершатся) великі вчинки (деяния)…Фанатик визнає (признает) свою правду за об`явлену (единственно верную), загальну (всеобщую), яка має бути (должна быть) прийнята іншими. Звідси (отсюда) його агресивність і нетерпимість до інших поглядів (взглядов)… Будьте напасниками і здобувцями (агрессорами и захватчиками), поки не зможете бути володарями і посідачами (властителями и владельцами). Воля життя є однозначна з жадобою панування… Суть життя – це посідати і панувати (владеть и господствовать); суть – боротьба за перевагу (превосходство), за зріст (рост) і поширення, за могутність, бо жага могутності, це власне жага життя (ибо жажда могущество и является, по сути дела, жаждой жизни)… Людський рід, хоч і отарна (стадной) порода, все ж таки завжди був і тепер лишається (всегда был и теперь остается) ще хижацькою (хищной) породою… Закон природи є право сили, експансія – не тільки самоутвердження власної (своей) волі до життя, а й заперечення її (отрицание, неприятие её) в інших… Воля життя і воля влади (стремление к власти) перемінюються в волю війни… Воля війни між націями вічна. Вічна є війна… Природа та історія не знають рас агресивних і неагресивних, лише (а только) раси сильні і слабкі. Раси сильні – визволяються, коли вони підбиті (ослабли), і розширюються коштом (за счет) слабших, коли є вільні…»

И так далее. На сотнях страниц идет бесконечная вариация на тему: «Человек человеку – волк», причем этот тезис перенесен на уровень межгосударственных и межнациональных отношений и возведен в ранг Абсолютной Истины. Без тени смущения Донцов называет в качестве основных «вимог чинного націоналізму» (требований активного, действенного национализма) «романтизм, догматизм, ілюзіонізм, фанатизм і «аморальність». Да, слово «аморальность» поставлено им в кавычки, но, как видно хотя бы из приведенных выше высказываний, кавычками Донцов хотел лишь усилить выражение своего презрения к «слабакам», которые ищут себе жалкое утешение в нормах общепринятой морали.

Идеи Донцова легли в воспаленное сознание галичанских националистов, как патроны в обойму. Да, кстати, при вступлении в ОУН новообращенный приносил клятву верности, положив руку не на Евангелие, не на распятие, не на Устав организации, не на Конституцию будущей суверенной Украины, не на горсть родной земли, а на… револьвер! В январе – феврале 1929 г. в Вене состоялся учредительный Съезд (1-й Великий Сбор, ряд авторов использует термин «1-й Конгресс»), на котором была создана Организация украинских националистов (ОУН). Во главе ОУН стал все тот же Евген Коновалец (УВО еще некоторое время просуществовала в неофициальном статусе «вооруженного крыла» движения). В обращении Съезда к украинскому народу, в частности, было сказано:

«…Повне усунення (полное устранение, изгнание) всiх займанцiв (захватчиков) з украiнських земель, що наступить в бігу національної революції, відкриє можливості для широкого розвитку Української Нації в межах власної держави (в границах собственного государства)… У своїй зовнішньо-політичній чинності (внешнеполитической деятельности) Українська Держава стремітиме до осягнення меж (установления границ), що охоплюють (которые охватывают) всі українські етнографічні терени… Лиш національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забеспечити внутрішню силу Української Нації…»