Нові пригоди самоходика

– Того вже звільнено. Півгодини тому двоє туристів підписали зобов'язання, що на літо візьмуть його під свою опіку. – Вацек Краватик і Бородань, – вирвалось у мене.

– Один, з чоловіків звався Вацлав. А другий справді був з бородою, – усміхнувся офіцер.

Признаюсь, я нічого не розумів. Чому Краватик і Бородань зацікавилися Романом? Може, відкрилися якісь нові подробиці, пов'язані з картою?

– Перш ніж підписати зобов'язання, про яке ви згадували, я хотів би поговорити з Франеком. Може, він не погодиться, щоб я взяв його під своє крильце.

– Звичайно. Але я не дуже розумію, навіщо ви хочете взяти на себе такий обов'язок…

– Я трохи вивчав його. Це загалом цікавий хлопець. Є певний шанс… Але то довга історія, я знаю, що у вас обмаль часу.

Справді, він був дуже заклопотаний. Раз у раз його кликали до телефону, раз у раз до кімнати, де ми розмовляли, зазирав якийсь міліціонер.

– Я попрошу привести сюди цього хлопця, – сказав офіцер і вийшов у коридор.

РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ

Чому програвав Франек, або розмова про тісне вбрання. Співробітник музею. Чому я впустив ножа. Роман ставить свої умови. Де таємнича карта? Горе хвалькові! Я скидаю маску. Навздогін. Що сталося з таємничою картою?

– Впізнаєш мене, правда ж? – спитав я Чорного Франека. Я навмисне перейшов на «ти», щоб він відчув, що я маю його за шмаркача.

Він мовчки кивнув головою. Офіцер вийшов, залишивши мене віч-на-віч з хлопцем.

– Я кілька разів запрошував тебе на розмову. Але ти щоразу бачив у цьому якийсь підступ. Аж ось коли ми можемо вільно порозмовляти.

– Чого ви хочете від мене? – буркнув він непривітно. Я здивувався:

– Ти й досі вважаєш себе великим спритником? Тебе нічого не навчило теперішнє твоє становище? Чи тобі не спадає на думку, що ти тільки програєш? Подумай, будь ласка. Верховодив у ватазі й позбувся свого впливу. Тобі симпатизувала Бронка, і ти втратив її симпатію, ти навіть повівся, як негідник, бо зловжив її довір'ям. Розпочав війну з Капітаном Немо й програв. Навіть зі мною тобі не пощастило, не кажучи вже про те, що в тебе вислизнула з рук рибальська карта. І ось ти під арештом у міліції, а Роман уже на волі.

– Утік? – пожвавішав Франек.

– Вацек Краватик і Бородань підписали заяву, що беруть його на своє утримання, і міліція звільнила Романа з-під арешту.

– От пройди! – вихопилось у нього.

– Ти й сам себе пройдою вважаєш і розумахою. То чи не скажеш мені, чому ти весь час програєш?

Він зневажливо махнув рукою.

– Мені не щастить.

– Ні, друже. Просто ти виріс зі свого вбрання: коли зробиш різкий рух, воно тріщить по швах. Чому тебе скинули з ватажка?

– Роман інтригував проти мене.

– Ні, голубе. Щоб верховодити ватагою бешкетників, треба самому бути найбільшим бешкетником. А тобі, – не знаю вже чому, – це перестало подобатись. Ти хотів бути на чолі ватаги, але щоб ватага не крала й не бешкетувала. Просто на тобі не твоє вбрання. Пора його, друже, змінити на інше.

– Куди ви хилите?

– Вацек Краватик і Бородань зобов'язалися взяти під опіку Романа. Я можу зробити це саме для тебе. Підпишу зобов'язання, що беру тебе на літній період, ну, скажімо, своїм ад'ютантом. Я повинен у цих краях виконати певне завдання і потребую помічників. Передбачається кілька цікавих пригод.

– Ви з… міліції?

– Ні, хлопче. З музею.

Видно було, як він насилу стримується, щоб не зареготатись.

– Ну, звісно, – глузливо зітхнув він. – Я повинен був здогадатися по вашому музейному автомобілю. А може, – пожвавішав він, – ви археолог? Я чув од хлопців, що кілька з них працювали в археологів на розкопках. Може, вам потрібні робітники?

– Я не археолог, а мистецтвознавець.

Він знову розчарувався.

– Ну, то як? Підписати зобов'язання?

– Як хочете, – мовив поблажливо. – Краще бути вашим ад'ютантом, аніж сидіти за гратами чи повернутись до Варшави.

– Але пам'ятай, робитимеш тільки те, на що матимеш мій дозвіл.

Він ще раз знизав плечима.

– Знаю. Я буду покірний, мов ягня. Тільки нудьги боюсь. І повчань.

Я пустив повз вуха його шпильки і вийшов у коридор, щоб знайти офіцера.

Офіцер виголосив перед Франеком досить довгу промову, з якої виходило, що хоча хлопець за хвилину буде на волі, але слідство проти нього вестимуть далі, бо є підозра, що він причетний до крадіжки вівці, а також газової лампи та балона.

– Від щирого серця раджу тобі, – закінчив міліціонер, – щоб ти відтепер поводився бездоганно. Буде найкраще, коли чесно працюватимеш. Твоя дальша поведінка матиме великий вплив на хід слідства проти тебе.

Через п'ять хвилин ми з Франеком ішли до самохода. Хлопець аж здригнувся, побачивши Бронку. А вона, – о диво, – замість страшенно зрадіти, чого можна було сподіватися, дуже холодно привіталася з хлопцем. «Розумна дівчина, – подумав я. – Почала усвідомлювати, що колишнє її захоплення його вчинками робило хлопця ще зухвалішим».