Нові пригоди самоходика

– З вами, – звернувся він до мене, – завжди повинно щось трапитись. За хвилину спритний злочинець буде у вас в руках. Немов у телевізійній «Кобрі».

Бронка всміхнулася мені.

– Ви обіцяли мені пригоду, і я вже пережила кілька цікавих пригод. Ніколи не забуду, як ми наздоганяли автомашину Краватика і як потім він нас доганяв. А зараз? Що зараз станеться?

Чорний Франек почав сумніватися.

– Бурштинове намисто? Може, він купив його для дружини або нареченої? На узбережжі є крамниці, де можна купити бурштинове намисто.

– Так, – погодився я. – Але чи ти звернув увагу на ланцюжок, який з'єднує бурштин? У музеї в Е. була велика колекція бурштину. Там були і коштовні прикраси, зроблені з бурштину, оправленого в золото. Окрему частину колекція становили художні вироби, мініатюри замків, стародавніх кораблів. Чи ви бачили виставку бурштину, влаштовану в мальборському замку? Багато експонатів для тієї виставки ми мусили позичати за кордоном. Якби ми мали колекцію музею в Е., то не позичали б.

– Та колекція була велика? – зацікавився Чорний Франек. – Може, Несправжній Орнітолог не зміг дістати з води j все, що затонуло в грузовику?

– Я теж так гадаю, – сказав я. – У грузовику вивозили багато музейних експонатів, колекція бурштинів становила тількичастину всього вантажу. Та навіть якщо він украв з неї тільки незначну кількість, хоча б частину колекції бурштинового намиста, оправленого в золото, й коштовне каміння, то й так здобув уже великий скарб.

Раптом Телль приклав пальця до губів.

Хтось підходив стежкою, ми почули шелестіння листя. Чоловік насвистував тихо, але весело.

– Ми зіпсуємо йому гарний настрій, – буркнув Чорний Франек.

Орнітолог помітив нас в останню мить, але не відступив. Навіть не схоже було, що його заскочили зненацька.

«Уміє чудово прикидатись, – подумав я. – Та, зрештою, він же не знає, що ми розгадали його таємницю».

– Вітаю вас, – сказав він, чемно вклонився і зняв з плеча важку підзорну трубу. Човна він, мабуть, залишив на березі, в очереті.

– Нежданий гість гірший татарина. Чи не так казали наші предки? – спитав я ввічливо, привітавшись з ним за руку.

За мною і всі почали виявляти йому велику увагу. Марта й Бронка зробили реверанс, мов маленькі дівчатка, Телль і Франек усміхалися з такою приязню, ніби хтозна-як йому зраділи. «Здається, ми всі вміємо чудово прикидатися», – подумав я.

– Я завжди радий гостям, – сказав Орнітолог. – Може, сигаретку? – запропонував він мені. – А може, ви всі голодні?

– Ні, дякую. – відповів я, беручи вже на себе дальшу розмову. – Ми прийшли сюди не об'їдати вас. Скоріше, йдеться про певну інформацію.

– Про птахів?

Марта зайшлася сміхом.

– Ох, – зітхнув Орнітолог, – ви все ще думаєте, що я несправжній орнітолог? Не знаю, як вас переконати, що я проник у таємниці життя птахів.

– Я вірю вам, – кивнула головою дівчина. – Книжка, яку я побачила у вашому курені, переконала мене, що ви справді вивчаєте птахів. Але мене цікавить інша інформація.

Я вирішив завдати йому удару. І вийняв з кишені бурштинове намисто.

– Чи багато ви знайшли такого? – спитав я.

П'ять пар очей втупилося в Орнітологове обличчя. Я певний, що ми помітили б на ньому навіть найменшу тінь переляку чи гніву. В цього чоловіка були залізні нерви. Він тільки закліпав очима, наче трошки зніяковівши.

– Ні, тільки це намисто…

– А решта? Що з нею сталося? Він з великим жалем розвів руками.

– Припускаю, що вона відпливла на яхті Вацека Краватика.

– Ви жартуєте! – закричав я.

– Та ні. Хіба я насмілився б, – відповів він глузливо. Це обурило нас. Марта, сварячись пальцем, голосно сказала:

– Ви не справжній огнітолог. Ми викрили вас. Ви пірнали в озері, шукаючи затонулого грузовика.

– Умгу, – нахабно підтвердив він.

– Ви знайшли його! – вигукнув Чорний Франек.

– Умгу, – погодився Орнітолог. – Сьогодні вранці нарешті знайшов. Трохи запізно, еге ж?

– Запізно? – обурився Телль. – Ви встигли забрати звідти коштовне намисто.

– Тільки оце одне, – зауважив Орнітолог. – Решту дістав Вацек Краватик. У грузовику залишилося ще кільканадцять скринь, але в них переважно міститься дуже знівечений водою стародавній глиняний посуд, мені здається, що то музейні урни. Ті скрині вже такі гнилі, що розпадуться від необережного дотику. Я побачив там також стародавні меблі, з яких уже не буде ніякої користі. Вціліли тільки бурштин і бурштинові прикраси. Я неправильно висловився. Не вціліли. Ті речі забрав Вацек Краватик. Цього намиста він не помітив. Точніше, не він, а Бородань.

– Де той грузовик? – перебив я його.

– Ви не здогадуєтесь? – вдавано здивувався він. – В озері. Тобто в затоці, трохи ліворуч звідти, де колись перепливав пором. Вацек Краватик саме над затонулим грузовиком поставив на якір свою яхту.

– Карта! – вигукнув я в розпачі. – Та карта була дуже важлива. Це на ній зазначене місце, де лежить грузовик. Я відчував, що то зовсім не рибальська карта, а ключ до таємниці.

– Хі-хі-хі, – захихотів Орнітолог. – Непогано вас обдурили. Я вважав вас спритнішим.

– А ви? – мене роздратував його ущипливий тон. – А хто ви такий, хай вам біс?

Він лагідно всміхнувся.