Образ мира в тексте и ритуале

Прийшов до іншого села і бачить, як дядько ломить огорожу навколо хати: «Нащо ломиш огорожу?» – «Бо маю за три дні вмирати… Нащо вона мені?» – «Тепер вже ніхто з вас, людей, не буде знати, в яку хвилину до нього смерть прийде», – сказав сердито Бог. Через кілька років Бог знову пішов тою дорогою на землі. Бачить: дід, що рубав грушку, садить молодий сад. Муляр збудував нову піч, а жінка його вибілює в хаті щей квіти вимальовує, а той третій ріже дошки на паркан [НК: 231].

В одном полесском тексте через год после встречи с мужиком, строившим забор из соломы, Бог снова идет по земле.

От год проходит. Бог зноў идэ. Бачит, другий чоловик старэнький плот городит. Да так добрэ городит. Бог его и пытае: «Чого ты такой добрый плот городиш? Ты ж уже старый». – «Да што ж, што я старый, то моим детям будит. А хто знає, када я умру» (Замошье Лельчицкого р-на Гом. обл.) [ПА 1983].

Аналогично построена западноукраинская легенда:

Смерть. Кождому чоловікови наперед призначено, якою смертю має вмерти. Як йому призначено втонути, то аби весь вік на печи сидїв, а таки прийде така година, що він утоне. Давно люде на перед знали, коли хто вмре. То вже такий нї за що не дбав. Іде раз Пан Біг по під лїс, а там хата, а з хати вийшов чоловік, запалив лїс тай поставив до того огню горнець з водою, щоб зогріла ся. «А ти що робиш?»– питає Пан Біг. – «Та воду грію». – «Та не можеш урубати дерева, а зараз мусиш весь лїс запалити?» – «Е, та міні байдуже, я й так завтра маю вмерти», – мовить чоловік. «Е, коли так, то не вмреш, – мовив Пан Біг, – і не будеш на перед знати своєї смерти». По якімсь часі іде Пан Біг тою дорогою і бачить того самого чоловіка, а він з’орав те місце, де був лїс ізгорів, і сїє жолуди. «А що то ти, чоловіче, робиш?» – «Та жолудь сїю». – «Та на що?» – «Лїс буде». – «Алеж ти вже старий, ти його й не побачиш, не то що». – «А хто знає. А не побачу я, то побачуть мої дїти і внук». – «А видиш, – мовить Пан Біг, – як то добре, що ти своєї смерти на перед не знаєш» [ЕЗб 1898/5: 189–190].

В легенде о сроке смерти этиологический мотив переплетается с назидательным, точнее, он вставлен в назидательную рамку; «воспитательная» цель подобных легенд – побудить (заставить) людей трудиться до последних дней своей жизни ради своих потомков и вообще ради поддержания жизненного порядка на земле.

Что касается самого фабульного элемента легенды, то он оказывается включенным в целую сеть взаимосвязанных мотивов, разрабатываемых разными фольклорными жанрами, начиная от сказок и кончая поверьями. Тема срока смерти человека развивается в нескольких аспектах. По всеобщим представлениям, каждому человеку с самого рождения предопределен час и характер кончины, и субъектом этого эксклюзивного знания является Бог. Ср. типичные белорусские свидетельства, приводимые М. Федеровским [Federowski 1897]: