Одіссея капітана Блада

Ці слова Блада примусили де-Рівароля перевести суперечку на менш небезпечний грунт. Тривала вона вже недовго і закінчилась нарешті вимушеною згодою де-Рівароля задовольнити вимоги піратів. Пішов він на таку поступку тільки тому, що Блад нарешті довів йому, що будь-яке зволікання з розподілом трофеїв загрожувало небезпекою. Збройна сутичка могла, звичайно, закінчитись поразкою піратів, але могло статися й навпаки. Та навіть коли б де-Ріваролю й пощастило справитися з піратами, то ця перемога обійшлася б йому надто дорого: у нього б не лишилося достатньої кількості людей, щоб утримати захоплене.

Кінець кінцем, де-Рівароль пообіцяв негайно зробити необхідні розпорядження і, якщо капітан Блад з’явиться завтра вранці з своїми офіцерами на «Віктор’єзі», їм пред’являть і переважать у їх присутності всі цінності, після чого чесно віддадуть одну п’яту частку трофеїв, яку вони зможуть переправити на свої кораблі.

Того вечора корсари буйно веселились, наперед смакуючи майбутній розподіл здобичі та кепкуючи з раптової поступливості бундючного де-Рівароля. Але наступного ранку, ледве над Картахеною зайнявся світанок, як причини такої поведінки барона стали зрозумілими. В гавані на якорі стояли тільки «Арабелла» й «Елізабет», а «Лахевіс» та «Атропо» сохли на березі, куди їх витягли для ремонту пошкоджень, заподіяних ворожою артилерією. Жодного французького корабля на рейді не було. Під прикриттям ночі вони крадькома вислизнули з гавані, і тільки три крихітних ледве помітних вітрильця в західній частині небокраю нагадували про французів і де-Рівароля. Підступний барон утік, захопивши з собою все багатство, солдатів і моряків, з якими він прибув із Франції. В Картахені залишилися з порожніми руками не тільки обдурені ним пірати, а й де-Кюссі разом з добровольцями та неграми з острова Гаїті, яких барон теж обдурив.

Дика лють об’єднала піратів з людьми де-Кюссі. І жителі приреченої долею Картахени, передчуваючи, що це може вилитися в нові грабунки, переживали ще більший жах, ніж той, що їм уже довелося перетерпіти з дня прибуття ескадри де-Рівароля.

Тільки капітан Блад зовні лишався спокійним, ціною великих зусиль стримуючи обурення, що обпікало йому груди. Він ще вчора дав був собі слово, що на прощання повністю зведе рахунки з Ріваролем за всі образи й кривди, яких зазнав од цього негідника.

— Ми повинні догнати його, — заявив Блад. — Догнати і покарати.

Спочатку всі підхопили цей заклик. Але раптом згадали, що в море можуть вийти лише два кораблі, та й ті неспроможні взяти на борт усіх людей, через нестачу продовольчих запасів для довгого плавання. Команди «Лахезіс» і «Атропо» та їх капітани Волверстон і Ібервіль відмовились брати участь у погоні за де-Ріваролем. Зрештою в Картахені лишалося ще чимало прихованих цінностей. Тому вони визнали за краще лагодити свої кораблі і водночас займатися грабунками. А Блад, Хагторп і ті, хто піде з ними, можуть діяти на власний розсуд.

Тільки зараз Блад зрозумів усю безглуздість своєї пропозиції і поспішив відмовитися від неї, хоч цим трохи не викликав бійки між двома групами, на які поділилися пірати, обговорюючи перспективи його пропозиції. Тим часом вітрила французьких кораблів ставали дедалі меншими й меншими. Блад дійшов до відчаю. Якщо він зараз вийде в море, залишивши тут піратів, то тільки небу відомо, що станеться з містом. Якщо ж він залишиться, то його люди разом з командою Хагторпа зіллються з піратами інших кораблів і неминуче почнуть дико грабувати місто. Та поки Блад роздумував, його люди разом з людьми Хагторпа, розлючені підступним Ріваролем і сповнені бажання наздогнати його, вирішили це питання за своїх командирів. Наздогнавши французькі кораблі, можна було не тільки покарати підлого ошуканця, який так нахабно порушив угоду і зараз був не союзником, а ворогом, а й захопити не одну п’яту, а всі багатства, вивезені з Картахени.

Блад усе ще вагався, б’ючись над суперечливими роздумами, і пірати майже силоміць привезли його на борт «Арабелли».

За годину, коли наповнили водою бочки і доставили їх на кораблі, «Арабелла» і «Елізабет» вирушили в погоню.

«Коли ми вийшли у відкрите море, — пише Піт у судновому журналі,— і курс «Арабелли» вже було прокладено, я пішов розшукати капітана, знаючи, як боляче переживає він усі ці події. Знайшов я його в каюті. Він сидів сам, обхопивши руками голову і дивлячись невидющими очима кудись у простір.

— Що з тобою, Пітер? — вигукнув юний моряк з Сомерсетшіру. — Боже праведний, що тебе так мучить? Не думки ж про Рівароля?