Одіссея капітана Блада

Внизу, в бухті, на відстані одного кабельтова від форту, замість великого корабля видно було тільки верхівки його щогл над хмарою диму, що обгорнув корабель. Зграя сполоханих кроншнепів знялася з скель і закружляла в неозорій блакиті, галасливо виявляючи свою тривогу й незадоволення.

З височини, на якій стояли наші герої, не розуміючи, що сталося, вони побачили, як англійський прапор зісковзнув з флагштока на грот-щоглі і зник у хмарі диму. Ще мить — і на його місці замайорів золотаво-червоний прапор Іспанії.

І тоді вони все зрозуміли.

— Пірати! — заревів полковник. — Пірати!

В його голосі поєднались переляк і недовір’я. Засмагле обличчя його зблідло, а в маленьких очицях спалахнув лютий гнів. Охоронці сторопіли і, дико вишкіривши зуби, якось по-дурному вирячилися на володаря.

Розділ VIII ІСПАНЦІ

Величавий корабель, якому дозволили так спокійно ввійти під чужим прапором у Карлайлську бухту, був іспанським капером,[19] що прийшов поквитатися за деякі борги «берегового братства» і помститись за поразку, якої завдало англійське судно «Прайд оф Девон» двом галеонам,[20] що везли скарби в Кадіс. Сталося так, що галеоном, який втік у більш-менш пристойному стані, командував дон Дієго д’Еспіноса-і-Вальдес, рідний брат іспанського адмірала дон Мігеля д’Еспіноса, запальний, гордовитий і нерозважливий чоловік.

Розлючений своєю поразкою, яку по суті він сам же накликав на себе, дон Дієго поклявся провчити англійців так, щоб вони надовго запам’ятали, з ким мають справу. Запозичивши дещо з досвіду Моргана[21] та інших морських розбійників, він вирішив влаштувати каральний напад на англійську колонію. На жаль, поблизу не було його брата — адмірала, щоб стримати, коли в Сан-Хуані, головному місті Пуерто-Ріко, він споряджав з цією метою судно «Сінко Льягас». Об’єктом для нападу дон Дієго вибрав острів Барбадос, який через зручні для оборони природні умови не так пильно охоронявся. Вибрав він цей острів ще й тому, що, за повідомленням шпигунів, там знайшов притулок «Прайд оф Девон», а йому хотілося, щоб помста мала якийсь відтінок торжества справедливості. Вибрав він і момент, коли в Карлайлській бухті на якорі не стояло жодного військового судна.

Дону Дієго пощастило: корабель не викликав ні найменшої підозри, аж поки не відсалютував по форту майже впритул бортовим залпом з двадцяти гармат.

П’ятеро наших очманілих героїв спостерігали, як великий корабель, огорнутий хмарою диму, поволі просувався вперед. Піднявши грот[22] для полегшення маневровості і йдучи в крутому бейдевінді,[23] він наводив гармати лівого борту на не підготовлений до відсічі форт.

Тільки коли відгримів другий залп, полковник Бішоп отямився раптом від заціпеніння і згадав про свої обов’язки. В місті несамовито били в барабани і лунав звук труби, наче була потреба ще додатково сповіщати про небезпеку. Як командир барбадоської поліції полковник Бішоп мав бути на чолі свого нечисленного війська у тому самому форті, який зараз іспанські гармати перетворювали на купу руїн.

Згадавши про це, він бігцем подався туди, незважаючи на свою огрядність і спеку. Охоронці побігли слідом за ним.

Блад повернувся до Джеремі Піта і понуро посміхнувся.

— Ось те, — сказав він, — що я назвав би вчасним втручанням у нашу долю. — Хоча, — додав він, подумавши, — сам біс не вгадає, що буде далі.

Коли гримнув третій залп, Блад підняв пальмовий листок і обережно прикрив ним спину свого товариша.

Потім на подвір’я за частоколом, задихавшись і обливаючись потом, влетів Кент у супроводі доброго десятка робітників з плантації. Всі були охоплені панікою. Кент завів їх у низенький білий будиночок, і за хвилину вони вибігли звідти з мушкетами, кортиками та патронташами.

На цей час групками по двоє-троє почали сходитись засуджені бунтівники, які, побачивши, що їх ніхто не охороняє, і відчуваючи загальний переполох, покидали роботу.

Коли нашвидкуруч озброєний загін кинувся до воріт, Кент затримався на мить, щоб розпорядитися рабами.

— У ліс! — скомандував він. — Біжіть у ліс і перебудьте там, поки все це скінчиться і ми переколемо тих іспанських свиней.

Сказавши це, він кинувся за своїми людьми, які мали приєднатися до тих, хто збирався в місті, щоб дати відсіч іспанському десанту.

Раби, не вагаючись, виконали б його наказ, якби не Блад.

— Навіщо поспішати, та ще в таку спеку? — звернувся він на диво спокійним, як здавалось його товаришам, голосом. — Можливо, взагалі не буде потреби ховатися в лісі. В усякому разі, ми встигнемо зробити це й тоді, коли іспанці заволодіють містом.

Отже, понад два десятки кинутих напризволяще рабів із засуджених бунтівників залишилися на подвір’ї і з височини спостерігали за розгортанням запеклого бою.

Поліція і всі остров’яни, здатні носити зброю, чинили опір іспанському десанту з відчайдушною рішучістю людей, які знають, що в разі поразки милосердя не буде. Жорстокість іспанських солдатів стала притчею; навіть найжорстокіші вчинки Моргана і Лолйоне блідли порівняно з тими звірствами, на які були здатні іспанці.