Одіссея капітана Блада

— Тоді з жалю до мене облиш. Нічого нового ти, нещасний боягузе, все одно не скажеш і не допоможеш нічим.

— А що скажеш ти? Га? Скажи мені.

— Гм! Я сподівався почути від тебе розумну пораду. Але коли ти тремтиш за власну шкуру, то зроби милість і забирайся геть з усіма своїми однодумцями. Я певен, що адмірал зрадіє, коли почує, що нас поменшало та ще за таких обставин. Можете скористатися шлюпкою. Все одно з вас користі ні на копійку.

— Ну, це ще як подивляться мої люди, — огризнувсь Каузак і, приборкавши гнів, рішучою ходою рушив до своєї команди.

Наступного ранку він знову розшукав Блада у дворі, коли той у задумі, схиливши голову на груди, походжав по алеї. Каузаку помилково здалося, що Пітер Блад у розпачі. Кожен з нас шукає і знаходить у іншого те, що він хоче знайти.

— Ми вирішили скористатися з твоєї поради, капітане, — заявив він понуро і разом з тим з якоюсь зневагою.

Капітан Блад, все ще горблячись і тримаючи руки за спиною, зупинився і байдуже глянув на пірата. Каузак пояснив:

— Сьогодні вночі одним із своїх хлопців я послав іспанському адміралові листа, в якому повідомляв про свою згоду порвати з тобою і капітулювати, якщо він дозволить нам вийти звідси з військовими почестями. Щойно я одержав відповідь. Адмірал приймає нашу пропозицію при умові, що ми нічого з собою не візьмемо. Мої люди вже споряджають шлюп, і ми вирушаємо негайно.

— Щасливого плавання, — кинув Блад; кивнувши головою і одвернувшись, він знову поринув у роздуми.

— І це все, що ти міг мені сказати? — вигукнув Каузак.

— Ні, ще дещо, — відповів Блад, навіть не повернувши голови. — Але я знаю, що це тобі не сподобається.

— Ого! Ну, тоді прощавай, мій капітане. — І Каузак в’їдливо додав: — Думаю, що ми вже не побачимось.

— Сподіваюсь, — відповів Блад.

Каузак з прокльонами вискочив з подвір’я. Ще до півдня він одплив разом із своїми прихильниками, яких назбиралося чоловік шістдесят. Настрій у них був пригнічений, адже вони дозволили Каузаку умовити себе і вирушити з порожніми руками, незважаючи на всі намагання Ібервіля утримати їх від цього.

Адмірал додержав слова, дозволивши їм вільно вийти в море. Слід сказати, що Блад, добре знаючи іспанців, на таке не сподівався.

Як тільки французи одпливли, капітанові Бладу доповіли, що його знову хоче бачити віце-губернатор. Дон Франсіско своєю поведінкою показав, що нічні роздуми пішли йому на користь: вони посилили його побоювання за долю міста і до краю розпалили обурення непохитністю адмірала.

Капітан Блад прийняв його люб’язно.

— Вітаю вас, вітаю, дон Франсіско! Я відклав феєрверк до вечора. В темряві це буде величніше.

Дон Франсіско, миршавенький, нервовий і немолодий уже чоловічок, незважаючи на своє високе походження, хоробрістю не відзначався. Тому він зразу ж перейшов до діла:

— Я прийшов, щоб просити вас, дон Педро, не чіпати міста три дні. За цей час я зобов’язуюсь зібрати визначений вами викуп — усе те, в чому відмовив вам дон Мігель.

Повівши бровою, капітан Блад з ледве помітним здивуванням запитав:

— А звідки ж ви його візьмете?

Дон Франсіско похитав головою і відповів:

— Це моя особиста справа. Я знаю, де взяти. В цьому мені допоможуть співвітчизники. Відпустіть мене тільки на три дні на моє слово честі, і я все зроблю. Заложником у вас залишається мій син.

І віце-губернатор почав умовляти Блада, але той владно обірвав його:

— Клянусь усіма святими, дон Франсіско, ви, як я бачу, смілива людина, коли наважилися прийти до мене з такою байкою! Вам, кажете, відоме місце, де взяти викуп, але ви чомусь примовчуєте, де саме. А що ви заспіваєте, коли вам між пальці всунуть палаючі ґноти?

Дон Франсіско зблід, але знову заперечно хитнув головою.

. — Таке виробляли Морган, Л’Оллоне та інші пірати, але цього не допустить капітан Блад. Коли б я мав хоч крихту сумніву, то не сказав би вам ні слова.

— Ну й лисиця! — розсміявся Блад. — Хочете зіграти на моїй великодушності, правда ж?

— На вашій честі, капітане!

— На честі пірата? Та ви збожеволіли!

— На честі капітана Блада, — невгавав дон Франсіско. — Про вас кажуть, що ви воюєте, як джентльмен.

Капітан Блад знову розсміявся, цього разу явно кепкуючи з іспанця, і дон Франсіско захвилювався за результат своїх переговорів. Йому й на думку не спадало, що Блад насміхається над собою.

— Але чому вам потрібно саме три дні? Проте, кінець кінцем, хай буде так. Що ж, даю вам те, що ви просите.

І дон Франсіско подався виконувати зобов’язання, а капітан Блад замислився над тим, що репутація рицаря, коли вона в якійсь мірі сумісна з піратством, може часом стати в пригоді.

Як і було домовлено, через три дні віце-губернатор повернувся з Маракайбо з мулами, навантаженими грішми та різними коштовностями. За караваном ішла череда в сто голів худоби, яку гнали раби-негри.

Худобу одразу передали тим тратам, що колись займалися полюванням і вміли білувати. Добру половину тижня мисливці згаяли на розбирання туш та засолювання м’яса.