Олесь Бердник

Мовчання. З глибин моторошної тиші ледь чутна мелодія. Чи, може, то любовний гімн голубів? Або пісня далеких зірок? Здається, співають самі стіни. А чому б і ні? Адже стіни — шкаралупа яйця, в якому знемагає птах казкового світу. Задихається, прокльовує камінь власної темниці, плаче, кличе Матір, котра знесла космічне яйце поміж безумними вихорами космічних самумів. Чи діждеться? Чи задихнеться у само-сформованій сфері?

— Ти чуєш, Юліано? Які дивні, тривожні слова.

— Чую, Громовице. Мені здається, ніби я вже чула їх.

Ми живем на розпутті високім,

Де лиш небо, гроза і орли.

Не побачиш його ветхим оком —

Боги всякі сліди замели…

— Боги всякі сліди замели, — задумливо повторила Юліана, заплющивши повіки. — Я це глибоко відчула, коли потрапила до монастиря. Яка потужна гіпнотична гора, щоб застрахати дух! Прищепити безсилля, нікчемність, гріховність, приреченість. Подруго! Ми ще не встигли з тобою осмислити навіть початкові знаки абетки Буття. Але я знаю — Знання вернеться до нас. І тоді…

— Тихо, Юліано, — пригорнулася Галя до подруги. — Послухаємо далі подаровану нам пісню…

Тільки Шива всевладно панує

Поміж тиші, ущелин і гір,

І йому та душа імпонує,

Що вирощує крила для зір!

Самоспалення, самогоріння

Нагромаджує силу Вогню,

Зачинаю нові покоління

На посіви грядущому Дню.

У земних катакомбах-імлищах

Тіні плачуть, жадаючи див,

Але диво одне — попелище

Шива їм на прощання лишив.

Самоспалення, самодостатність!

Лише смертю долається смерть!

Треба в гори високі дістатись,

Щоб наповнитись грозами вщерть!

Ми живем на високім розпутті

Громоводами людям Землі,

Динамітом для тих, що закуті,

І дощами для зернят в золі.

***

СТЕНОГРАМА ДОПИТУ ЗАТРИМАНОГО ГРИГОРА БОВИ.

«Допит провів керівник слідчої групи Міністерства Державної Безпеки Української Комуністичної Республіки Сергій Мудрий.

— Прізвище?

— Бова.

— Ім’я?

— Григір.

— По батькові?

— Максимович.

— Рік народження?

— Тисяча дев’ятсот тридцять восьмий.

— Місце народження?

— Ржищів Київської області.

— Гм. Усе правильно, Григоре Максимовичу. Ми перевірили.

— Що ви перевірили?

— Подробиці вашої так званої біографії. В названому вами році справді народився хлопчик Григір. Саме в Ржищеві. Йому нині десять років. Навчається в четвертому класі. Ім’я батька — Максим. Прізвище — Бова. Отже, виникає запитання: навіщо ви привласнили чуже прізвище та ім’я? Ще й з такою разючою різницею у роках, у віці? Ваша супутниця Галина Курінна теж вчинила подібну дурницю. Є така дівчинка, проте вона ще під стіл пішки ходить. А інша ваша «подруга»… та взагалі залетіла чортзна-куди, в інше століття. Як ви порадите компетентним органам виходити з цього лабіринту, що його ви нам підсунули?

— Спочатку скажіть, що з моїми супутницями? Де вони? Чому ви нас розлучили?

— Не валяйте дурня, Бова, чи як там вас! Ви затримані за серйозним підозрінням. Ви криміналіст, отже, повинні розуміти: доки ситуація не роз’ясниться, вас триматимуть в ізоляторі відповідно до закону. Тому відповідайте без викрутасів — як нам бути з такою ідіотською версією?

— Це не версія, громадянине слідчий. Це — правда. Якщо ваші органи, як ви кажете, «компетентні», то спробуйте компетентно дослідити наш феномен. Якщо ви повірите нам, то всі загадки розгадаються. Теоретична передумова така: космічна реальність має багато варіантів… або дублів… Ми самі ще здивовані й вражені цим фактом. Саме фактом. Кожна індивідуальність реалізує себе, можливо, в сотнях або тисячах варіантів. Природа експериментує з безліччю розмаїтих поєднань, а потім вибирає оптимальний результат.

— Я можу з цікавістю послухати ваше гносеологічне марення. Це був би інтригуючий сюжет для фантастичного роману, Бова. Але для слідчих органів це блеф! Нам потрібна чітка відповідь: хто вас завербував? Де? Як ви потрапили до заповідника? Яка мета фантасмагоричної легенди? І так далі…

— Громадянине слідчий! Ну чому ви так вузько мислите? Чому не запросити вчених, створити дослідницьку групу? Це ж відкриваються двері у багатомірність світу.

— Об’єктивна реальність одна, вона дається нам через відчуття.

— Я знаю таке визначення. Це сказав Ленін, але…

— Ренегат Ленін безсилий дати таке геніальне визначення, це слова Троцького, а якщо об’єктивна реальність одна, то де шукати ваші міфічні сфери? Суб’єктивне марення не цікавить органи. Нас цікавить, чому було обрано таку містифікацію для легенди? Або ваші шефи ідіоти, або…

— Або що?

— Або у них є якийсь диверсійний задум, який ще не збагнутий нами. Проте органи виб’ють його з вас.

— Як виб’ють?

— Як пилюку з килима, хлопче. Будемо бити, доки з вас вийде вся курява, все сміття, що його напудрили вам у голову. Нас цікавить лише точна інформація. Зрозумійте ж нарешті: вам звідси не вибратися! То хіба не краще допомогти слідчим органам, а відтак — полегшити власну долю. Я даю слово, що поклопочуся, аби вам дали мінімальний строк ув’язнення. А коли впиратиметеся, тоді не виключено вищу міру покарання.

— Розстріл?

— Ви догадливі.

— За що? Яку шкоду ми чинимо? Кому?