Читаем Пасербки восьмої заповіді полностью

За мить Марті майже нічого не було видно — каламутна лупа хмарою здійнялася з сивого волосся рівнини й закрила від неї сутичку Самуїлових пасинків з диявольськими Стражами. Жінка вдивлялася до болю в очах, але бачила тільки найближчих до неї безумців, котрі, потупцювавши на місці, почали знову безцільно блукати за п’ять кроків од рятівних воріт… Тереза гнала їх до сестри, але не встигала: тільки-но вона примудрялася повернути в потрібному напрямку одного — другий одразу ж звертав убік або починав ходити по колу.

Пронизливе виття ревонуло зовсім поряд із Мартою і, мов смерч, ринуло вгору — небеса відсахнулися; жінка позадкувала, притислася боком до металу воріт, теплого, як людське тіло, — і сивий вовк, мимохідь потершись об її ноги, кинувся до проданих душ. Ланцюг, що проростав із нього, вовк затис у зубах і час від часу смикав, немов намагався протистояти непомітному для сторонніх натиску. Він коротко рикнув на Терезу й помчав довкола безумців, із вправністю досвідченого вівчарського собаки збивав їх у череду, тицяючись чолом у стегна та негайно відскакуючи… Гарклівський вовкулака глухо рикав, і Марта не знала: лякає він безумців чи просто біль від натягнутого ланцюга вириває з вовчої горлянки цю хрипку данину нестерпному болю.

Із пульсуючої хмари, що огорнула бойовище, до половини виповз слизуватий хробак — він зібрався йти до воріт, але поряд із ним мигнув драгунський палаш, розтинаючи кільчасте тіло надвоє, натроє… Частини хробака судомно звивалися, розповзалися в різні боки, на одну з них з розгону налетів Сивий, рвонув іклами, випустивши на мить свій ланцюг — решта обрубків сіпнулися й спалахнули чорним полум’ям, коли у вируючих хмарах лупи зметнулися агатові чотки абата.

Ланцюг Сивого раптом перекрутився, охопивши горло вовкулаки, і замість рику пролунало відчайдушне скиглення. Марта вже ладна була кинутися до Сивого, кинувши ворота напризволяще; те ж саме, здавалося, збиралася зробити й Тереза, але їй заважали безумці, котрі збилися в купу та рушили нарешті до виходу й заступили дорогу краківській купчисі. Коли чиясь рука лягла Марті на плече й зупинила її, а жінка не відразу зміркувала, що ніяких рук поруч із нею немає і бути не може, тож якийсь час тупо дивилася на обпалене передпліччя, що проступило прямо з повітря.

Вона ніколи не бачила власної появи в чужій душі; тому не знала, на що це схоже.

Пальці на її плечі стислися, Марта хитнулась, але втрималася на ногах, а чужа рука висунулася з нічого, витягаючи за собою плече, шию, змазаний горіховою олією торс і скуйовджену голову…

— Матінко рідна! — приголомшено сказав Мардула, дивлячися повз жінку на рівнину.

Зовсім недавно юний розбійник утік із дому, виламавши віконницю та відчинивши зовнішній засув — пильна Янтося, не дуже довіряючи синівському безсиллю, старанно замкнула його перед тим, як податися до Баганти. Вона мала намір переночувати у баби. Поява Михала остаточно доконала Мардулу: втрата усвідомлення власної винятковості була для нього, немов гострий ніж, а тут ще й рятівник-воєвода стояв біля його постелі, неначе старший брат, якого в Мардули ніколи не було, і розбійникові було невимовно важко вдавати, що спить.

Ближче до полуночі, не витримавши терзань, він вирішив піти на цвинтар — бо що ж виходить, справжні Самуїлові діти сидять над батьковою могилою, а він, Мардула, який вважав себе щирим захисником покійного баци, валяється тут на простирадлах! — тож ніякі засуви не змогли зупинити юнака, ніякий біль від опіків не став йому на заваді.

Мардула й сам достоту не знав, що скаже Самуїловим годованцям, коли побачить їх, але тільки-но перед його поглядом постали четверо Івоничів, які вчепилися у франта із запльованим жмутиком волосся на підборідді… Усі думки враз вилетіли з розбійницької голови, він кинувся в бійку і, роздираючи підсохлу кірку на обпечених руках, ухопив Півняче Перо за горло.

Наука Самуїла-баци збурилася в Мардулі киплячим варивом — і за мить розбійник уже стояв поруч із Мартою та дивився на те, що діється всередині Великого Здрайці.

— Ой мамо… — дзвінким голосом знову вигукнув розбійник і стрімголов кинувся до Сивого. Яким чуттям він збагнув, що цього кремезного вовкуна треба рятувати, а не дубасити, скажімо, каменем по голові — це так і залишилося для Марти загадкою, але спритні пальці Мардули миттєво розплутали ланцюг, і обидва вони, вовкулака та розбійник, помчали навколо гурту безумців і погнали їх на Марту.

Коли найближча продана душа опинилася біля Марти, жінка підтягла її до себе — це виявилася літня дама з бородавчастим обличчям — і штовхнула у ворота. Дама загаялася, Марта схопила ланцюг, що проріс із крижів нещасної і, не тямлячи, що робить, ударила ланцюгом об коліно, як товстим ціпком… А потім ще довго дивилася на розірвану прив’язь та на свої закривавлені долоні.

На понівеченому обличчі дами з’явилося щось схоже на людський вираз, вона похитнулася, штовхнула плечем стулку воріт і раптом кинулася у відкритий отвір, як мати кидається в палаючий будинок по дитину, котре гине.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Неудержимый. Книга I
Неудержимый. Книга I

Несколько часов назад я был одним из лучших убийц на планете. Мой рейтинг среди коллег был на недосягаемом для простых смертных уровне, а силы практически безграничны. Мировая элита стояла в очереди за моими услугами и замирала в страхе, когда я выбирал чужой заказ. Они правильно делали, ведь в этом заказе мог оказаться любой из них.Чёрт! Поверить не могу, что я так нелепо сдох! Что же случилось? В моей памяти не нашлось ничего, что бы могло объяснить мою смерть. Благо судьба подарила мне второй шанс в теле юного барона. Я должен восстановить свою силу и вернуться назад! Вот только есть одна небольшая проблемка… как это сделать? Если я самый слабый ученик в интернате для одарённых детей?Примечания автора:Друзья, ваши лайки и комментарии придают мне заряд бодрости на весь день. Спасибо!ОСТОРОЖНО! В КНИГЕ ПРИСУТСТВУЮТ АРТЫ!ВТОРАЯ КНИГА ЗДЕСЬ — https://author.today/reader/279048

Андрей Боярский

Попаданцы / Фэнтези / Бояръ-Аниме
Сердце дракона. Том 7
Сердце дракона. Том 7

Он пережил войну за трон родного государства. Он сражался с монстрами и врагами, от одного имени которых дрожали души целых поколений. Он прошел сквозь Море Песка, отыскал мифический город и стал свидетелем разрушения осколков древней цивилизации. Теперь же путь привел его в Даанатан, столицу Империи, в обитель сильнейших воинов. Здесь он ищет знания. Он ищет силу. Он ищет Страну Бессмертных.Ведь все это ради цели. Цели, достойной того, чтобы тысячи лет о ней пели барды, и веками слагали истории за вечерним костром. И чтобы достигнуть этой цели, он пойдет хоть против целого мира.Даже если против него выступит армия – его меч не дрогнет. Даже если император отправит легионы – его шаг не замедлится. Даже если демоны и боги, герои и враги, объединятся против него, то не согнут его железной воли.Его зовут Хаджар и он идет следом за зовом его драконьего сердца.

Кирилл Сергеевич Клеванский

Фантастика / Фэнтези / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Героическая фантастика