Пацики

Ми ідемо 5–м троліком до залізничного вокзалу, від якого пройдемо пішки на Театральну площу. Біля «яєць» — це дві великі мармурові кулі по обидва боки від сходів до драмтеатру, — маємо зустрітися з тьолками; «яйця» — особливе місце, тут перезустрічалося пів–Тернополя. Риня цілу дорогу розповідає, що його старші двоюрідні брати пригнали з Німеччини іномарки, уявляєш, перші іномарки в Тернополі — «фольксваген» і «мерс»; да, це круто, думаю я, вони серйозні бандюки. Риня каже, що треба займатися серйозним ділом, робити пристойні гроші, підніматися і не страждати на дурку, всі ці наріки, гульба табунами до тридцяти–сорока чоловік — все це не те, нада нормальні тачки купляти і заробляти бабки, ти погоджуєшся? Да, знехотя відповідаю, хоча думаю зовсім про інше: мене непокоїть ця зустріч, я ніколи не був із дівчиною, через це, ясний перець, почуваюся незручно, ніби все роблю не так, навіть у найменших дрібницях… і це буде помітно, і, може, викличе сміх. Як усю цю біду пояснити Рині? Пауза. Думаєш про тьолку? — несподівано запитує він; здригаюся, таке враження, наче Риня читає мої думки. Да, якщо чесно, думаю. Ляля, каже він і сміється, головне багато не кілішкуй. Ляля — повторюю про себе це слово Рині, яке він інколи вживає стосовно класних тачок і класних тьолок. Толян, головне постійно чеши їй на вушко, баби це люблять, якщо замовкнеш, вона відразу подумає, що ти відморожений, зануда, доганяєш? Да, доганяю. Молоток, всьо в тебе вийде. Ми виходимо з тролейбуса, Риня дістає цигарку, прикурює й продовжує: ти маєш відчувати, бачити по її очах, коли вона на тебе дивиться захоплено, доганяєш? головне, щоб їй з тобою було цікаво і щоб вона не хотіла… ну, посратися з тобою, а потім все піде, як по маслу, тільки не пускай перед нею соплі, як ти її любиш, не говори їй цього, доганяєш? не показуй їй, що ти сохнеш, бо тоді — жопа, вони таке люблять, доганяєш? Да, ясний перець. Приставай обережно, не відразу, бо стане на роги і відкриє хліборізку, головне постійно чєса–тина вушко, чесати постійно, і все буде нормально… всьо ідьот по пла–ну, співає він, запам'ятай, вони всі хочуть трахатися, але бояться, ніяких галімих мансів, доганяєш? молоток, дружньо б'є мене по плечу. Виходимо на Театральну площу. Ліворуч, там, де починаються лавки і фонтани, які виводять до Центрального універмагу, біля високого жовто–блакитного прапора помічаю зграю з десяти чоловік місцевих рухівців, але Борі Гебельса між ними не видно. Біля мармурових «яєць» ні душі. От, сучки, каже Риня, постійно запізнюються, Толян, баби всі запізнюються, до цього можеш уже звикати, ці курки так довго збираються вдома, що хочеться їх деколи повбивати: стане вівця перед дзеркалом, почне чухатися, губки натягувати, мастити їх помадою, а потім ще драїти пудрою щічки, воші визбирувати, ха–ха, регоче Риня, дістає цигарку, закурює й випускає дим; пауза; ти ніколи не бачив, як баби збираються перед тим, як кудись іти, нє? це повна жопа, чьо вони запізнюються постійно, на хвилин десять–двадцять? бо чухаються перед дзеркалом, кожна з них роздивляється, яка я, курва, файна… як стара комбайна… Я його перебиваю й показую на двох тьолок, які до нас наближаються з боку центрального універмагу. Риня одразу змінюється, очі радісно загоряються, він пожвавлюється, підбігає до симпатичної шатенки маленького зросту з чорною цяточкою біля губ, цілує її, потім представляє мене. Під пильним поглядом двох пар зацікавлених оченяток я знічуюся і, бляха, червонію, в мене харя просто горить вогнем. Це Іра Капустинська, весело говорить Риня, моя маленька, хороша Капусточка, а це — Ляня Мазур, показує на іншу, я знову ніяковію; Ляня… кумедне ім'я, це мабуть від Лєни… Старший Машталір колись жартував, що всі Лєни — бляді. Ляня зустрічається зі мною поглядом, тримаю її, наче на прицілі, Ляня не витримує, опускає очі, вивчає мій одяг (через це я помітно нервую), її щоки спалахують рум'янцем.

— Куди йдемо? — звертаюся до Рині.

— Валимо в «Зустріч».

— Там повно наріків, — каже Капуста, — може, підемо в інше місце?

— А хулі нам до наріків? — дивиться на неї Риня, — ти їх боїшся? це ж трупи, хіба трупи страшні? вони вже давно мертві, їх просто ще не встигли закопати.

Несподівано він кривляється, імітує наркомана, який ледве плентається на підігнутих ногах, звішує руки, ніби мотузки, на груди схиляє голову: ой, пацани, мене, бля, ковбасить, як ковбасить, я ще тут, чи вже нє? альо, я вже під землею? хробачки, де ви? прийшла нова порція обіду…