Пацики

…пауза. «Що?» — підводиться вона з табуретки з відвислою щелепою. Зараз її прорве; пауза; ти, що, в тюрягу захотів? — враз вона підскакує до мене й колошматить долонями по обличчю, я тобі скільки казала, не волочися, бо зараз такий час, що якусь заразу тільки так можна підхопити, чи ти, може, хочеш, щоб ця шваль тобі дитину принесла? що я тоді буду робити? ти про це подумав? Мулька, втручається вітчим, лиши у спокої пацана, чьо розбушувалась? малий трохи пуцьку попарить, сміється, і всьо, а? чьо розбушувалась? Я вам зараз, блядь, обом тут розбушуюся! — кричить вона, скажи тій курві хай вимітається! вже! чуєш, чого либишся? Ма, заспокоюю її, Маріна зараз нікуди не піде — їй нема куди йти. Мати із розгубленим, зблідлим виразом обличчя сідає на табуретку й складає на колінах руки. Ти ще й бездомну до хати привів, глухо видавлює з себе. Вона — не бездомна, вона просто приїхала до мене погостювати. Приїхала? — підводить матір погляд, звідки? Все тебе цікавить, наливаю собі склянку мінералки, бо в роті від цих розмов аж пересихає, з Донецька приїхала. Наскільки вона приїхала? Ма, чьо ти кіпішуєш? всього на пару днів, трохи поживе, а там приїдуть пацани з моря і заберуть її до себе, ну, ма, всьо нормально? Матір вимучує на обличчі дивну гримасу й скривлено дивиться мені в очі.

— Що ти щойно сказав? «Приїдуть пацани з моря і заберуть її до себе»? Ти це сказав?

— Ма, тільки без рук, чуєш, без рук, — відступаю на кілька кроків. — Розумієш, як би тобі це пояснити?

— Давай, не соромся, кажи, як є.

— Ма, ти просто нічого не шариш.

Пауза. Вона підводиться, оцінююче дивиться на мене й гримає за собою дверима. Через кілька хвилин заходить вітчим, закурює біля відчиненого вікна, через спину кидає, що матір дуже образилася. Нічьо не вдієш, таке життя. Ввечері ми вже четверо сидимо за кухонним столиком. Матір спершу шокує те, що Маріна з'явилася перед нею у футболці без бюстгальтера, з–під якої видно тендітні груди з симпатичними сосками, але вона поволі звикає й не звертає на це уваги. Може, тобі, дитино, кинути ще? — запитує в Маріни, коли та опорожнює тарілку з гарніром із гречаної каші та смаженою печінкою. Ми п'ємо домашнє червоне вино, й нам стає поволі весело й легко, сміємося, жартуємо, а потім розходимося по кімнатах. Вино трішки вставляє по шарабану, хочу натягнути Маріну. Вона каже, що в неї залишився тільки один презик, назавтра треба купити нові. Да, кажу Маріні, обіймаю, цілую теплі, пахучі плечі, мене ще більше заводить її вигинання та гаряче дихання з запахом вина. Під час нашого облизування вона так красиво глибоко дихає, розтулюючи рота, що мені здається, діваха від збудження зараз втратить свідомість.

5

Маріна подобається Валіку, другу Петра Григоровича. Вчора він попросив відпустити її до нього. Я без питань погодився на цю пропозицію, бо мене, чесно кажучи, ця тьолка почала підхарювати, не кажучи вже про те, що моя матір кілька днів дивиться на неї вовком і при нагоді постійно пиляє, скільки ця блядь буде жити в моїй хаті? скільки буде їсти мені нерви? скільки вона буде жерти мої продукти, на які я каторжно працюю? га? скільки сидітиме на моїй шиї? У всьому треба знати міру, каже моя бабуся. Сьогодні я передав Маріну Валіку, хай потрахається на здоров'я. Мати мені зізналася, що ходила до ворожки, аби та відігнала цю зальотну шльондру: синку, вона хотіла заволодіти твоєю душею, а такі баламутки знаєш які підступні, о! можуть навіть зі світу звести, або женити на собі. Всю цю біліберду я слухав дуже уважно, від сміху мене розпирало, я ледве себе стримував. Нема нічого кумеднішого від надмірної батьківської турботи. За собою помічаю: коли Маріна від мене звалила — з плечей ніби впала важка ноша. Валік у мене довго розпитував про Маріну, що вона любить, як любить і де любить. Я так і не дав йому «інструктаж», на який він розраховував, відповідав мляво, і він врешті відчепився зі своїми дебільними запитаннями. А в рот бере? Не знаєш? Нє, не знаю. А якщо її вдвох трахати? Не знаєш? Як? Нє, не знаю. Ясно, морщиться його лоб. Ну, бувай, Толян. Бувай.